Від цих тортур отримують насолоду тільки мазохісти

Перегляди: 2038

У дитини у черговий раз з’явився висип. За усталеною звичкою вирушаємо в реєстратуру шкірно-венерологічного диспансеру в Кропивницькому за карточкою. Біля входу – черга, людей двадцять. Жінка в білому халаті запускає чергового клієнта лише тоді, коли вийшов попередній. Переминаємося з ноги на ногу, сонце припікає, шукаємо тінь… раптом жінка в білому звертається до мене: «Я бачу, що ви з дитиною, тоді вам отуди», – вказує на інший корпус. Ідемо, куди послали. Там своя черга. Заходимо в тінь від корпусу і періодично звідти визираємо, щоб хтось не проскочив поперед нас.

Десь через годину опиняємося на заповітному ганку. Підставляємо руки для виміру температури і заходимо в реєстратуру. Називаю прізвище дитини, медичка риється в каталозі і шпетить мене за те, що не пам’ятаю номера карточки. Зрештою повідомляє його і запитує, чи маю я електронне направлення від сімейного педіатра. Я не ходила за ним і думала, що воно потрібне лише для профільних спеціалістів дитячої поліклініки. А це ж спеціалізований медзаклад. Ми завжди сюди без проблем ходили. А тепер без проблем – ніззя! «Вас не приймуть. Ідіть за направленням!».

Це вона правильно посилає – «Ідіть»! Бо мені, жительці країни в смартфоні, досі ще ні разу не вдалося оформити направлення через мережу – постійно щось то зависає, то гальмує, то видає помилку.

Розгублено прикидаю, коли хто з родини зможе вибратися і піти спочатку в дитячу поліклініку, а потім і сюди – це в різних кінцях міста. Дитину ж з висипами можуть не пустити в школу, а сидіти з нею нікому… «Женщина, так шо ви рішили – будете платить чи як?» Платити? А за що? А щоб прийняли без направлення. Добре, що йти не в банк, а в бухгалтерію, яка тут же на території. На сонці вистоюємо ще одну чергу. Питаю – за що віддаю 50 гривень? «За платний прийом». А у квитанції пишуть – добровільні внески.

Це не добровільна, це примусова плата! До реформи ми сюди ходили безплатно і навіть без направлення!

Повертаємось у реєстратуру, вистоюємо ще одну чергу. Називаємо номер карточки. Риються-риються – нема. Як же нема, коли ви сьогодні знайшли її по прізвищу і повідомили нам цей номер? Зрештою знаходять, займаємо ще одну чергу до лікаря. У коридорі людей стільки, скільки ніколи не було до карантину – протиснутися ніде. У лікаря перебуваємо 5 хвилин… Щоб потрапити до нього, вбили 3 (три) години…

Далі нам треба до профільного лікаря у поліклініку по вул. Шевченка. «Живцем» беру паперове направлення в сімейного на Жадова, яке дійсне до 30 вересня. Приїздимо в реєстратуру на Шевченка, стоїмо в черзі, доходимо до реєстраторки і чуємо: а до вашого спеціаліста запис лише з понеділка. Викроюю віконце на роботі, приїжджаю в понеділок десь о 9.30, вистоюю чергу і чую: «А треба було о 7.30 приїхати, зараз уже пізно!» Господи! А хто мене про це попередив? А чого вже тоді не о 3.30, я б уже й не лягала і може, і на роботу б встигла…І якщо завтра прийду на 7.30 (це тільки таксі брати, з нашого мікрорайону вранці через карантин годину чекатимеш місця в маршрутці), то я вже попереджена, що для нас навряд чи знайдуть час до 30 вересня! А після 30-го треба буде знову брати нове направлення у сімейного… Добре, що наш випадок не терміновий. А якби щось серйозніше?!

Прозондувала грунт щодо платного прийому, до якого нас оцим реформованим режимом нахабно схиляють. То знайомі сказали – на платний теж по запису і так само складно протиснутися.

От за що нам, потенційним пацієнтам, така кара? До оцієї перманентної нервозності з коронавірусом та ще сім кіл пекла, які треба пройти на шляху до лікаря! Кому це вигідно? Медикам? Можливо, якщо мовчать. Я ось кричу, та хто мене чує?

Аліса Черська

Надрукувати