Монастирі-фортеці часто виникали на землях, де існувала постійна загроза нападів, що вимагало створення укріплених поселень. Ці сакральні споруди поєднували релігійну функцію з оборонною, будучи укріпленими пунктами з оборонними мурами, вежами та бійницями. Вони слугували притулком для ченців і місцевого населення, та захистом від нападів, часто розташовуючись на стратегічно важливих територіях.
Серед середньовічних монастирів-фортець України, які існували в Галичині, на Волині, Поділлі, Наддніпрянщині, Чернігівщині слід особливо відзначити старий Богоявленський монастир-фортецю, який існував на Києво-Подолі з середини XII по середину XVII століть. У 1651 році під час Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького цей монастир разом з Бернардинським монаст рем і Вірменською церквою був спалений військами Януша Радзивіла, який відступав під натиском військ Хмельницького. Цей величний монастир, про який сьогодні мало хто знає, розташовувався у південній частині сучасної Контрактової площі Києва, яка раніше називалась Великим Торгом, або Великим Ринком. Як випливає з праць професора богослов’я Київської духовної академії Афанасія Булгакова, що базувались на давніх українських літописах, у старому Богоявленському монастирі в середині XVII століття мешкало аж 800 ченців! Де ж конкретно стояла ця монастир-фортеця, в якій могла мешкати така велика кількість монахів? Де залишки її стін?
Тож спробую локалізувати площу цього православного (як тоді казали – дезунітського, тобто ченців східного обряду, які ніколи не були в Унії) монастиря. За версією дослідників, опублікованій у журналі “Київ” в числі 5-6 за 2021 рік (cтор. 181-188), територія монастиря знаходилася на південний-схід від пішохідної зони в південній ділянці Контрактової площі – до Борисоглібської вулиці, на південний-захід від вулиці Сагайдачного і простягався на 50 метрів західніше Покровської вулиці і майже виходив на Андріївський узвіз. Виникає питання: а де ж мешкали 800 ченців? І чому від усіх цих келій залишилося так мало слідів? На думку автора, келії монастиря розташовувались попід кам’яною стіною фортеці, були суцільно дерев’яними, триповерховими спорудами. Ймовірно прообразом житла монахів слугували давні київські тереми, які в давні часи знаходились і у Верхньому місті Володимира, і на Подолі. Хоч, можливо, вони були схожими на житла-схрони саксонців Трансільванії біля уфортифікованих церков, як фортеця Преймер, що виникла в ХІІ столітті, чи на дерев’яні споруди фортеці-скелі Тустань поблизу села Урич у Карпатах.
Згідно з дослідженнями київських археологів, протягом 500-літнього існування старого Богоявленського монастиря в її твердині існували три ряди оборонних стін, побудованих починаючи з XII століття. Залишки цих стін за допомогою геомагнітних та інфразвукових досліджень простежуються і сьогодні. Автор оцінює висоту кам’яних захисних стін фортеці-монастиря ста– ном на кінець XVI століття в 12 метрів. Якщо в кожній келії мешкало по два-три монахи і ці келії розташовувались в три поверхи під захисними стінами фортеці, то для розселення монастирської братії і гостей потрібно було спорудити до 40 зрубів. З огляду на те, що останній третій рубіж кам’яних оборонних стін фор– теці сягав 12 метрів у висоту, то висота південної проїзної башти, що мала стояти на місці сучасної дзвіниці церкви Миколи Доброго, була значно вищою – і без даху дорівнювала 18-20 метрам. Гіпотетично, головними воротами монастиря були північні – Святі ворота, що виходили на Великий Торг, головну ринкову площу середньовічного Подолу. Без сумніву, існування міцної кам’яної фортеці на Києво-Подолі робило безпечною діяльність купців і міщан усього реґіону та гостей міс та. Слід зауважити, що переважно в монахи йшли поранені козаки, які вміли поратись зі зброєю. Тож кияни вірили в міць витязів-ченців. Кияни і гості міста робили жертовні внески в розбудову монастиря, що дало змогу успішно побудувати в різні часи шість аж храмів на його території – це чотири давньоруські, домонгольські храми і два храми кінця XIV – початку XV століть, що були пристосовані до оборони. Вони стояли в південно-західній частині монастиря (під проїжджою частиною сучасної Покровської вулиці і трохи західніше неї). Старий Київський Богоявленський православний монастир був достойним побратимом Києво-Печерської лаври і міцним оборонцем України, як і його нащадок – новий Богоявленський монастир, заснований гетьманом Іваном Мазепою на Контрактовій площі. Світла пам’ять про воїнів-монахів має жити в сучасній воюючій Україні. Розкопати залишки монастиря, який успішно пережив монголо-татарську навалу, і відродити його – було б значним кроком у цьому напрямку.
Олександр Толпигін, «Свобода»