Вона навчила читати мільйони українських дітей. А одного разу… побила Володимира Сосюру. Так, це не легенда. Саме Наталя Забіла — авторка тих самих віршів і казок, на яких виросло не одне покоління українців, — свого часу дала ляпаса одному з найвідоміших українських поетів. Причиною стала образа: під час літературної суперечки Сосюра назвав її безпартійною ідіоткою. Забіла не стала мовчати й відповіла так, як, мабуть, не очікував ніхто.
Та цей епізод — лише яскравий штрих до портрета жінки, яка все життя боролася не кулаками, а словом. Наталя Забіла народилася 5 березня 1903 року в родині, де українська історія була не сторінкою підручника, а родинною пам’яттю.
Її предками були сімнадцять козацьких полковників. Рід Забіл походив зі старшинської козацької еліти Гетьманщини. Серед її пращурів згадують і легендарного Петра Забілу, якому народні перекази приписували славу характерника. Вона була правнучкою поета Віктора Забіли — друга Тараса Шевченка, онукою скульптора Пармена Забіли, який створив один із перших скульптурних образів Кобзаря, а її родичкою була всесвітньо відома оперна співачка Надія Забіла.
У такій родині любов до української культури була природною. Читати Наталя навчилася вже у чотири роки. А через кілька десятиліть уже мільйони дітей навчалися читати за її книжками. Її творча спадщина вражає навіть сьогодні. Понад 200 книжок, мільйонні наклади, десятки перевидань, переклади різними мовами.
Саме вона подарувала дітям «Ясоччину книжку», «Ясоччин садок», «Про Тарасика й Марисю», «Олівець-малювець», «Стояла собі хатка», «Абетку», безліч казок, загадок, пісень і колискових. Її вірші були простими лише на перший погляд. За ними стояло глибоке розуміння дитячої психології й велика любов до України.
Вона писала: «Я пишу для вас, малята, і дівчатка, і хлоп’ята…» А ще залишила рядки, які й сьогодні звучать напрочуд сучасно:
Ми дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду рясну калину.
У часи, коли українську мову постійно намагалися відтіснити на другий план, Наталя Забіла робила те, що сьогодні назвали б культурною обороною. Вона створювала якісні книжки українською мовою для дітей. Очолювала легендарний журнал «Барвінок», який виховав кілька поколінь маленьких читачів. Керувала комісією дитячої літератури. Перекладала українською мовою найкращі твори світової класики, щоб українські діти читали їх рідною мовою.
Попри те, що її твори випромінювали тепло й радість, особисте життя письменниці було непростим. Вона пережила смерть трьох маленьких доньок, а згодом і дорослого сина. Перший чоловік, поет Антон Шмигельський, став жертвою сталінських репресій. Можливо, саме тому в її книжках стільки ніжності, співчуття й бажання подарувати дитині світ, у якому є добро.
Наталя Забіла прожила 81 рік. Вона не командувала арміями. Не виголошувала політичних маніфестів. Не брала до рук зброї. Але зробила те, що іноді не менш важливо. Вона виховала любов до українського слова у мільйонів дітей. Бо саме з першої книжки, першої колискової й першого вірша починається народ, який пам’ятає, хто він є.
І, мабуть, це найбільша перемога, яку може здобути письменник.
Ми – українці