Її звали Олена Курило. Історія цієї жінки вражає не лише тим, що вона була видатною мовознавицею. А тим, за що радянська система зрештою відправила її в табори.
Олена Курило досліджувала українську мову — її граматику, фонетику, синтаксис, діалекти, термінологію. Вона належала до того покоління науковців, яке у 1920-х роках фактично вибудовувало фундамент сучасної української літературної мови.
Її праця «Уваги до сучасної української літературної мови», вперше видана 1920 року, стала однією з найважливіших її книжок. Курило уважно придивлялася до живої української мови й намагалася очистити літературне мовлення від конструкцій, механічно перенесених із російської. І тут є деталь, яка особливо цікава сьогодні.
Саме Курило радила замість «діючий закон» говорити «чинний закон». Вона звертала увагу на неприродне для української надмірне використання пасивних конструкцій. Їздила Україною, досліджувала народне мовлення, збирала терміни й працювала над українською науковою мовою — зокрема медичною, фізичною, хімічною та ботанічною термінологією.
Це була не просто любов до красивих українських слів. Це була величезна робота над тим, щоб українська могла повноцінно існувати як мова освіти, науки й культури. У 1930 році Курило стала заступницею директора Інституту мовознавства ВУАН і очолила відділ сучасної — живої — української мови. Вона також працювала в комісії, що займалася українським правописом. А потім настали 1930-ті.
Те, що ще вчора було науковою працею, почали трактувати як небезпеку. У лютому 1933 року Олену Курило заарештували за звинуваченням у належності до «контрреволюційної націоналістичної організації». Через кілька тижнів її звільнили. Вона виїхала до Росії та продовжила викладати. Але система повернулася по неї. 5 жовтня 1938 року Олену Курило заарештували вдруге. Її засудили до 8 років таборів.
Покарання вона відбувала в Карагандинському таборі в Казахстані. У 1946 році Курило звільнили. І тут її біографія наче обривається. Що сталося з нею після звільнення — достеменно невідомо. Навіть точна дата її смерті залишається нез’ясованою. Лише 1989 року Олену Курило реабілітували.
У цьому є щось моторошне. Людина залишає після себе граматики, словники, дослідження, допомагає формувати літературну мову цілого народу — а потім держава намагалася стерти саму людину. Але не змогла.
Минуло майже століття, а ми знову відкриваємо книжки Олени Курило. І багато того, за що вона боролася як науковиця, сьогодні звучить напрочуд сучасно.
Мову можна забороняти. Книжки можна вилучати. Науковця можна відправити в табір. Але якщо мова живе в мільйонах людей — стерти її неможливо. А ви раніше знали ім’я Олени Курило?