Останнім часом в громадських і бізнесових колах міста й області з’явилася маса проєктів, як заманити до Кропивниччини багатеньких «буратінів» зі сторони, котрі інвестували б швидку копійку в нашу інфраструктуру. Наголос робиться на розвитку перспективної туристичної галузі. Тут вам нещодавно за порадами фахівця-бритта Лендрі придумували і вказівники до перлин історії та старовинної архітектури, і розцяцьковані тротуари з розмальованими каналізаційними люками пропонували, і навіть, вуличне піаніно розмістили перед найголовнішим обласним офісом. Але біда – проєкти не спрацювали: вказівники хтось брутально розвернув не туди, куди треба, люки хтось банально украв, а піаніно хтось прибрав, щоб, певно, не виникало ніяких непередбачених ексцесів до приїзду президента. Як ви мабуть помітили, в усіх випадках тут ключовим словом є невідомий «хтось».
Апологети Суворова-Римніцького, Кутузова-Смоленського, легендарного адмірала «Ушак-паші» – Ушакова під настрій вимагали й вимагають пошанувати звитяжців не в них дома, а в Кропивницькому. Мовляв, ті тут наїздами або й випадково побували. І якось аж дивно, що з цього дзвінкого мілітаристського кола чомусь випав Румянцев-Задунайський. У Бобринці десятиліттями раз-по-раз збурюється і так же швидко гасне інтерес до пам’ятника «леву революції» Троцькому і до напливу туди троцькістів з усього світу. Гасне тому, що кандидати на п’єдестал виявилися героями не тих революцій. До того ж, не все гаразд з туристичними проблемами, приміром, у сусідів з Умані. Тому й думається, що хасиди і троцькісти одним духом дихають і мало чим різняться між собою. Та й досвід нашої загумінкової декабристської Розумівки твердить, що «боярє і дворянє» східного обряду не проти заповнити готелі й ресторани цього села, але не інакше, як приїхавши суворим гусеничним ходом з «бєсікамі» на виду. Отже й з цією категорією туристів знову глухо, як у танку.
Якщо певні юрби гостей чомусь небажані тут, а інші не рвуться сюди з добрими намірами, то треба міняти загальну концепцію в напрямку Європи. Не розмінюватися на дрібниці, а вдарити по головах своїх і зарубіжних потенційних клієнтів масштабом. А нате вам, наприклад, сучасний на сто або й двісті тисяч глядачів критий стадіон! І дарма, що футбольної команди відповідного рівня тут немає. Зате може випадково заблукати в степах якийсь цілитель Линник чи співак Вінник і тоді всі без винятку крайові «вовчиці» заповнять аж сотень п’ять крісел на стадіоні. Знахарка Зубицька або Гордон з пірамідками теж можуть згадати молодість, а якась місцева газета з претензіями «для умних людєй» обов’язково розстелить перед ними червону килимову доріжку. Точнісінько так, як оце знедавна затято й багатослівно стелить її перед «Мак-Дональдом», обстоюючи мету нагодувати різнокаліберними бургерами усіх, до цього голодних, – своїх і гостей. Мовляв, аж за таких умов перенасичена враженнями Європа повернеться передом, а не задом до наших туристичних приколів.
Що ж, з іншого боку, стадіон, то й стадіон. Звісно, тут і ми не встояли перед спокусою в онлайн-режимі не викласти і свої назрілі пропозиції. Порадившись на черговому засіданні ініціативної групи, вирішили заново закрутити інтригу навколо якогось знакового об’єкта. Оскільки земляна фортеця не виконала своєї іміджевої задачі, вибрали інший варіант. Кажуть же: «маленький Париж, маленький Париж!». А що ж то за Париж без своєї Ейфелевої башти? А у нас така є! Навіть називати не буду – у ній органічно ніби поєдналися Ейфелева і Пізанська вежі і її видно з усіх околиць міста. Так ось, чому не влаштувати на самій її верхотурі оглядовий майданчик з потужними оптичними приладами-монокулярами? Телескопи теж не завадять при спостереженні за небесними сферами. Тобто, організувати роботу в цілодобовому режимі. Там же розмістити порт для пів-десятка справжніх монгольф’єрів. Бо той з декорації, що на вулиці Дворцова, давно вже викликає вкрай негативні емоції та небажані асоціації. Обладнати гумову линву для стрибків ніби у прірву теж нам уже не в новинку. І досвід читки віршів на даху теж є.
Йдемо далі. У перспективі з вершини цього туристичного осердя в різних напрямках треба натягнути канатні і ланцюгові підйомники, як ото на розхітованих гірсько-лижних курортах.
Одна така підвісна дорога, яку умовно назвемо сімейною, протягнеться до розімлілої пляжної Сугоклеї, де буде можливість чудово скупнутися, засмагнути, покататися на водних велосипедах, пограти у пляжний футбол і волейбол. А потім – і до ресторану «Тиха гавань». Опісля туристи в затишному родинному колі віддадуться здоровому відпочинку у єднанні з природою. Нюхатимуть квіточки, спостерігатимуть за білочками, пташками, бджілками та іншими друзями нашими меншими. Діти ловитимуть метеликів. Дорогою туди й назад, оглядаючи з висоти фортецю св.Єлизавети, Міський сад і тюрму, досвідчені екскурсоводи розповідатимуть малечі та їхнім батькам про такого собі Дон-Амінадо і трьох китів, на яких тримався старий Єлисаветград. А де Дон-Амінадо, там і Діонео, Пашутін, Остен-Сакен, Самсонов та інші «поручики Ржевські» з цього ж креативного джентльменського набору.
Іншою гілкою канатної дороги усі бажаючі зможуть відвідати місцевий пивзавод «Дудляр» (колишній Зельцера) задля дегустації пива та іншого питва, що випускає виробник. Перша гальба і пара креветок – за рахунок закладу. Дегустаційний зал далі дасть широкий вибір сушеної, в’яленої, копченої, соленої риби. Сміливці, котрі захочуть взяти участь в подальшій оцінці тутешньої наливної продукції, замовлятимуть шашлики, найкраще в світі сало, устриці та іншу, вибачте за вираз, обжираловку. А посеред дегустації не гріх провести, кинувши в куражі на підлогу піджаки, караоке. У майбутньому на базі «Дудляра» можна передбачити зустрічі світової еліти без краваток за зразком Давосу. Фірма насамкінець зобов’язується всіх сомельє-учасників доставити до підніжжя туристичного центру. А далі, – як складеться. Одні освіжаться в каскадному фонтані, відтвореному за давнішим зразком. Інші – пограти на вуличних піаніно, що теж з’являться для задоволення всіх забаганок гостей «маленького Парижу» аж до відчуття себе десантником і президентом водночас. А роздвоєння особистості, скажемо вам, – теж неабиякий атракціон!
Справжньою фішкою проєкту обіцяє стати канатне відгалуження до вежі недобудованого дитячо-юнацького центру. З її верху кинемо на Козачий острів лижний спуск зі штучним покриттям. Тільки уявіть собі: на горизонті мріють пшеничні поля з комбайнами на них – ідуть жнива. А ви з лижами на ногах у шортах, майці і в захисному шоломі дістаєтеся канатною дорогою до свого ідеалу й омріяної мети! Любителям екстриму запропонуємо в тій же недобудові свій місцевий «форт Боярд» з лазанням по вертикальних стінах та масою різних інших ризикованих прибамбасів, типу стрибання по пеньках між страусами. З певною часткою творчої фантазії можна відтворити й інші уподобання представників нашого бомонду. Там же для яйцеголових «очкариків» доцільно завести змагання квестового типу. Словом, відчули себе президентом вже зараз?
У ході обговорення надходили ще пропозиції. Олег ковалівський, наприклад, протягував відкриття біля олійжиркомбінату «Кернел» стаціонарної експозиції «Кунсткамера Олександра Ільїна» в колишньому будинку колекціонера. До нього приєднався і Вован з Озерної Балки. А Олег балашівський зациклився на залізничному мосту. Обидві подачі відпали, бо від них несло шкурними інтересами. Адже поблизу цих кінцевих екскурсійних точок ініціатори проживають, тож за рахунок платників податків та можливих інвестицій і грантів прагнули забезпечити собі особисто комфортне повернення додому після маси пережитих при зальотах пригод. Парменов запропонував те, що було найближче його душі:
– Чуваки, а прикиньте, як класно стояв би поряд з «Ушак-пашею» і Румянцевим-Задунайським такий собі Остап-Сулейман-Берта-Марія-Бендер-бей! Адже дехто ототожнює ж Єлисаветград зі Старгородом! Навіть персонажів «Меча й орала» є з кого ліпити! Я позував би для слюсаря-інтелігента Полєсова.
З ним важко було не погодитись.
Ось на цій ноті й закінчуємо чергове засідання нашої ініціативної групи та просимо зареєструвати наші пропозиції та інші, що надходитимуть, як петицію до влади.