Із розповідей мого батька Сергієнка Григорія Дмитровича – ветерана 95‑тої гвардійської стрілецької дивізії про Другу світову війну: «У ніч з 15 на 16 квітня 1945 року штурмові стрілецькі роти Червоної Армії почали переправлятися на західний берег річки Нейсе. Їх завданням було проведення розвідки боєм у смузі наступу радянських військ. Однак спроби розвідників просунутися вперед і вклинитися в оборону противника натрапили на організований і сильний вогневий опір німців. В ході нічного бою було встановлено, що противник залишив перші траншеї і відійшов у другі.
Вранці 16 квітня розпочалася артилерійська і авіаційна підготовка по позиціях німців. Після короткого нальоту по першій траншеї вся маса артилерії обрушилася на другу траншею. Під прикриттям димової завіси посилені батальйони дивізій першого ешелону почали форсування Нейсе. У першому ешелоні по штурмових містках і на підручних плавучих засобах наступали 95-а і 13-а гвардійські стрілецькі дивізії.
До місця прориву німці терміново перекинули резерви із спокійніших ділянок фронту і наступ радянських військ сповільнився».
Як згадував батько, у ділянці наступу його частини, зважаючи на її ключове значення для оборони, німці обладнали три кулеметні точки, які не давали нашим бійцям жодного шансу на просування вперед. Водночас, хоча завдяки певним особливостям рельєфу місцевості вони були недосяжні для артилерії, проте, через них же, у разі везіння і фронтового щастя для сміливця, вони могли стати вразливою ціллю для стрілецької зброї.
Тож розвідник, гвардії старший сержант Сергієнко, взявши снайперську гвинтівку та набої до неї, під ворожим вогнем короткими перебіжками кинувся до наміченої для себе позиції. На щастя жодна куля в нього не влучила, тож, залігши у якусь заглибину, він влучними пострілами перебив обслугу двох кулеметних точок. Залігши вниз і перезарядивши гвинтівку батько знов визирнув зовні щоб добити третю, але помітив, що до уражених ним перед цим вогневих позицій біжать два німця і вже практично добігають до окопів. Тож він, миттєво зорієнтувавшись, вистрілив у першого, а потім у другого, який, уже вбитий, практично упав в окоп. Далі, після короткої дуелі, була знищена третя кулеметна точка.
Завдяки цьому, вогню оборони ворога впала чи не на порядок, що дало змогу нашим бійцям захопити вигідніші позиції і просунутися далеко вперед.
* * *
Зважаючи, що всі відомі переправи ворогом були пристріляні, до того ж не забезпечували достатньої пропускної здатності, розвідникам було поставлено завдання пошуку додаткових місць обладнання переправ через річку Нейсе та виявлення і визначення характеру ворожих сил прикриття на цих ділянках.
18 квітня 1945 року бійцями 95-ї гвардійської дивізії було виявлене таке місце, що за певними ознаками (ширина річки, швидкість течії, характер берегів) цілком могло підійти для обладнання переправи, а можливо навіть просто використовуватися як брід. Проте зарослий кущами протилежний берег не давав можливості встановити чи є там німці і скільки їх та чим озброєні. Потрібна було провести розвідку боєм.
У розвідгрупу, яку очолив гвардії старший сержант Сергієнко, зголосилося увійти п'ять чоловік. Дійшовши до середини річки, розвідники зрозуміли, що виявили невідомий до цього брід через річку. Дно було тверде, а вода сягала лише по пояс людини.
Група пришвидшила рух і коли більша частина ширини річки була вже пройдена, батько, який ішов першим, озирнувся, щоб побачити чи не відстали його бійці. У цю ж мить куля ворожого снайпера вдарила його в плече. Якби він не повернувся то вона влучила б у груди в серце. Ворожий берег ожив і по виявлених вогневих точках ворога вдарили наші артилеристи.
Розуміючи, що назад він просто не дійде батько рушив вперед, тим паче, що протилежний берег був близько і далі мало бути вже мілкіше. В полон він би не потрапи, оскільки жоден німець під таким вогнем до нього по відкритій місцевості не біг би (та й їм уже було не до нього), звичайно, могли б дострелити, але якщо б він повернув назад то втонув би напевне, оскільки відчував, що зі втратою крові сили його покидають.
Тож, рушивши вперед, він із занепокоєнням зауважив, що річка, попри його сподівання стає глибшою, видно під берегом була якась промоїна. Ось вода вище пояса, по-груди, вище грудей, а попереду вона ще стає темніша, а якщо темніша то це може бути і вир, значить і глибша, а відповідно і швидша вода, що вимила цю промоїну.
За кілька метрів трохи нижче за течією батько угледів кущ лози, віття якого схилялися до самої води. Тож згадавши приказку, що утопаючий хапається за соломинку, він приготувався, що коли вода його знесиленого понесе вниз, ухопитися хоча б за листочок, а потім за гіллячку та, враховуючи, що у воді тіло легше спробує влізти в цей кущ.
Проте на темному місці річка почала мілішати, але пораненому було не до з'ясування причин цієї кольорової аномалії”і, зібравши всі сили, він виповз на берег де і знепритомнів. Остання думка, що промайнула в його голові перед цим була, що майже все його тіло лежить на березі, а у воді лише ноги. Тож його самого води не змиє, а якщо знесе чоботи то грець з ними.
Із п'яти чоловік розвідувальної групи залишився цілим боєць Курляндчик (білорус), бійці Данильчук і Денищук загинули, а Талдиков (білорус) і Сергієнко були поранені.
Виявлений брід дав змогу нашим військам швидше і з меншими втратами форсувати річку, руйнуючи німецьку оборону, наближаючи день нашої Перемоги.