Сьогодні так: туди не йди, бо більше кількох осіб збиратися не можна. Туди не їдь, бо поки ти в дорозі, пункт призначення можуть оголосити червоною зоною і не випустити тебе там. А розваг і вражень хочеться, і тут сюрприз – щорічний театральний фест «Вересневі самоцвіти» у Кропивницькому обіцяють зробити таким крутим, що світ не бачив. Бо фестивалю вже 50 років – поважна нагода для феєрверку.
Організатори обіцяюють перевершити знаменитий Кропфест. Він мав стати щорічним. Але після того, як Євген Ніщук перестав бути міністром культури, а кропивничанин Олександр Горбунов нардепом, цей фест залишився лише у феєричних спогадах. Ну, то будемо фестивалити на «Самоцвітах»?
Щоб знати, куди йти, знаходжу http://veresfest.com.ua/, відкриваю відеоролик з анонсом свята і зупиняюся на 3.31. Там чоловік в окулярах із підписом «Олександр Косенко, член Національної спілки письменників України», розказує про садибу театральної родини Тобілевичів хутір Надію і згадує, що там бували гості з багатьох країн і зокрема, Мемерики. То не обмовка, він спецом так сказав. Певно, вважає, що у спічі дорослого дядька це звучить так само прикольно, як із вуст трирічного малюка. Далі пан Косенко продовжує: «Це місце пам’ятає прекрасних поетів, починаючи з Івана Драча, починаючи з Євгена Манженка» – і далі ще кілька прізвищ, але я проганяю ролик назад.
Річ у тім, що я пишу вірші і мене цікавить тема поезії. І поети. Знаю через знайомих, що в Національну спілку письменників просто так не пускають, навіть якщо ти вже й свої книжки маєш, там люди роками чекають прийому. І якщо цей пан уже там, то, мабуть же, авторитет. І якщо одразу після класика Івана Драча називає невідоме мені прізвище, то цікаво знати, чим же той поет такий прекрасний. Я теж хочу в прекрасні! Чи хоча б у хороші, я хочу вчитися на кращих прикладах, тому шукаю вірші автора, якого так хвалять і який був учасником такого вискорангового культурного форуму, яким позиціонують себе «Вересневі самоцвіти».
Читаю. І ви почитайте:
Кружляє осінь у помаді над сірим маревом Подолу, тебе зустрів на променаді І думав: «А яка ти гола?
Не уйняти цю тоску і настрій не піднять з підлог, де літо, ж..а у піску і твої голі й мокрі ноги
Потім серед усього цього п….ця в них народиться син-невдаха,бо бабуся по мамі не любить отця і ненавидить маму сваха
За це ми стояли у чергах?За Пороха голосували?Перепічка вже не по десять, розходимось — нас н..бали.
То не автор, то я проставила крапки в матюках. А «прекрасний поет» писав усе так, як ще й не кожен пиячок після відра самогону зуміє висловитися.
Цю книжечку з симптомами генітально-анальної стурбованості в Інтернеті продають по півтори сотні гривень. Видавець чи то вибачається, чи пишається наступним фактом: «Перша збірка поезій Євгена Манженка написана під впливом гормонів, алкоголю й мінливої київської погоди».
От погоду сюди нічого приплітати! Вона була різною і в часи Карпенка-Карого, Старицького, Кропивницького та інших літераторів, яких у першу чергу вшановують на «Вересневих самоцвітах». Та ви не знайдете в них не те що рядка – жодного слова, яке б хоч на міліметр просунулося за межу пристойності. Може, тому, що класики не були… той, як його – гормонозалежними? Бо справді – коли в організм потрапляє щось таке, то язик починає базарити некошерно і вважати, що то є самоцвітно…
Стефанія Сапсан