Цю оповідку про червоне галіфе інколи розповідав мій дід – учасник 1-ї світової та сучасник українсько-більшовицької війни 1918-1922 років. При цьому нагадував, що народився в один, 1879-й рік, з колишніми партійними зеками Сосо Джугашвілі і Лейбою Бронштейном, вони ж Йосип Сталін та Лев Троцький. Своїми очима бачив обох, з Льовкою навіть ручкався.
Запевняв – якби вони поділили між собою червоне більшовицьке галіфе, все б пішло по-іншому. У дитячі роки я слабо розумівся на тонкощах езопівської мови, майстром якої був дід, тому по-своєму сприймав його розповідь. Хоча за прихованим змістом дідового домислу проглядається історична дійсність. До того ж, термін червона армія у роки революції і війни з більшовиками вживався лиш офіційними особами, у народі її називали армією Троцького.
Справжню історію штанів галіфе та їхнього винахідника французького генерала Гастона Огюста де Галіфе я дізнався набагато пізніше, коли вони разом з іншими моднячими штанями – кльош, входили у моду парубоцтва моїх ранніх юних років. Щасливих власників шикарного одягу називали стилягами. Та це буде пізніше…
Запровадили червоний одяг для свого вбрання запорозькі козаки. Відлік, мабуть, треба вести від Дмитра Байди Вишневецького (1516-1563) – козацького ватажка, гетьмана. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі. На першому відомому портреті Байда зображений у гарному червоному одязі, що й послужило приводом у майбутньому вважати червоний колір національним убранням козаків. Український поет Іван Котляревський у кінці XVIII століття створив віршовану гумористично-історичну поему, головний герой якої Еней і його військо зодягнені у червоний колір. Сам Богдан Хмельницький завжди при офіційних зустрічах одягався і взувався у червоне.
**********
Коли Лев Троцький почав будувати робітничо-селянську червону армію (РСЧА), постало питання – якій їй бути? Сам полум’яний революціонер Лейба Давидович Бронштейн у війську ніколи не служив, зброї у руках не тримав ні холодної, ні вогнепальної, у окопах, навіть близько до них, не сидів. Зате у країні, де лапті вважалися найкращим взуттям, а свита-сіряк – одягом, організовував бунти. Але начитався книжок про Велику французьку революцію, криваву диктатуру Робеспьєра, пізнішу Паризьку комуну і його непереможну Велику армію Франції і генерала де Галіфе. Тоді й вирішив і у голій-босій країні створити щось подібне. Знаючи про червоні прапори і кольори крові жертв робесп’єризму, мундири, галіфе та окремі елементи одягу армії, нарком Троцький наказав своєму війську, зодягнутому у ганчір’я, взутому у личаки, реквізовувати у магазинах, на складах, поміщицьких садибах, у дворянських квартирах, захоплених його бійцями, різні види червоної матерії та шити з неї сорочки-косоворотки, жилети, чіпляти червоні стрічки на груди, голови прикрашати хвацькими папахами. Особливу цінність мали червоні штани галіфе – у них мали бути зодягнені командири, особливо у кавалерії, адже ці підрозділи вважалися елітними у РСЧА.
Придбати галіфе було складніше, ніж звичайні. Але штани давали особливі привілеї і почесті їхньому власникові, він з простого рядового РСЧА міг стати командиром солідного підрозділу. Більшість доморослих полководців армії Троцького полюбляли шикувати червоними галіфе, вони надавали зарозумілій персоні особливої бундючності, підкреслювали її владну зверхність над сірою, забитою робітничо-селянською масою. Винахідливі пройди виготовляли саморобні галіфе аби яскравим кольором привернути до себе увагу високого військового чиновника. Такими «червоними командирами» у РСЧА були колишній молдавський гайдук Григорій Котовський, який у царські часи кілька разів відбував каторгу, навіть був засуджений до розстрілу далеко не за революційну діяльність. У РСЧА командував бригадою, що у ті часи прирівнювалося до дивізії. Видатним розбишакою був практично безграмотний рецидивіст, у армії Троцького командарм Олександр Пархоменко. Неодноразовий зек Віктор Приймак (у в’язниці записаний як Примаков) створив цілий кавалерійський полк, одягнений у червоні штани, далекі від галіфе за формою, більшовистсько-троцькістські за змістом. Щоб надати йому національного українського забарвлення, пізніші сталінські історики нарекли з’єднання «ервонним козацтвом» пов’язуючи назву не з червоними галіфе, а з червонним золотом. Так творилася комуністична пропаганда.
До чого тоді дідові слова про неподілені галіфе Гастена де Галіфе між двома пролетарськими вождями? Це я з’ясував вже дорослим, вивчаючи спочатку самостійно, потім у школі та в університеті, історію. Тепер і п’ятикласники знають про запеклу боротьбу за владу двох ленінських народних комісарів – Лейбу Троцького і Йосипа Сталіна. Переміг, як відомо, Коба (партійний псевдо Сталіна). Він стирав у країні все, що звалося Троцьким. Створення Троцьким РСЧА Сталін нахабно присвоїв собі, заснував 23 лютого фейковий День Червоної армії і військово – морського флоту та медаль «ХХ років РСЧА», номером першим нагородив себе, гордився медалькою більше, ніж Золотою Зіркою Героя. Зображення червоних галіфе, за велінням Сталіна, проникало у мистецтво. Повість «Червоні дияволята», за сюжетом якого пізніше був створений популярний пригодницький фільм «Невловимі месники», поема Володимира Сосюри «Червона зима», збірник спогадів ‘’Червонне козацтво’’ (саме так – з двома нн), численні пісні про Червону Армію – найсильнішу від тайги до Британських морів.
Тема галіфе торкнулася і радянських митців. Молдавський художник К. Китайка створив героїчний образ свого земляка червоного комбрига Г. Котовського, на перший план картини винесено червоне галіфе і такого ж кольору кашкет. Наш земляк, уродженець Єлисаветграда художник П. Покаржевський намалював картину «Червоний дозор», на ній вершники зодягнені у такого кольору галіфе. Репродукціями обох картин ілюстрували підручники, посібники з історії, енциклопедії. Кому невідомий справді культовий художній фільм «Весілля у Малинівці», де персонаж легендарного одеського опереткового актора Михайла Водяного анархіст Попандопуло чарує глядачів своїми червоними штанями, підробленими «під галіфе»?
Ось які спогади навіяли слова мого діда, сказані років 70 тому. Пригадую, він начебто знову ж таки езопівською мовою натякав своїм ровесникам: мода на червоне галіфе у майбутньому може повторитися, тільки у інших формах і кольорах, за іншої влади і у більш авантюрних людей. Той час, мабуть, ще не настав. Але, точно знаю – мода неодмінно повертається. Галіфе чекає нагоди…
Юрій Матівос
Світлини: наряд Байди запорозького; поштова марка України на честь Байди; «Еней був парубок моторний» у червоних штанях; Богдан Хмельницький цінував червоне: Попандопуло у галіфе; червоний гайдук Котовський; демон революції Троцький теж червонів; ‘’святий’’ і червоний Сталін