Як святкували День Святого Миколая в родині Тобілевичів

Перегляди: 502

19 грудня православні і католики всього світу відзначають День Святого Миколая. Саме цього дня і розпочинаються всі новорічні свята, що тривають аж до Водохреща.

Святий Миколай народився в 270 році нової ери в місті Мірра, що на території Туреччини, в сім’ї багатих батьків Феофана і Нонни. Підлітком він часто відвідував храм, вивчав священне писання, здобув гарну освіту. В той час християнство переслідували. Юнак разом з іншими віруючими християнами потрапив у темницю, де з нього знущалися. Згодом він був звільнений звідти імператором Костянтином. Вийшовши з темниці, Миколай дав собі слово допомагати стражденним, хворим, бідним людям, що і робив усе своє довге життя, до глибокої старості. Зараз його святі мощі знаходяться в місті Барі (Італія).

Святий Миколай залишив по собі багато легенд, переказів, які передавалися з покоління в покоління. Він вважається покровителем дітей, моряків, козаків, бідних людей. За народними переказами саме Святий Миколай заклав традицію дарувати подарунки.

У місті Мірра, де він був єпископом, дуже бідні люди знаходили біля своїх будинків золоті монети, діти – іграшки та інші дарунки. Для всіх було загадкою – хто цей благодійник? Згодом жителі створили образ старого високого чоловіка у червоному костюмі, з білою бородою, який на санях, запряжених оленями, спускався з гір і допомагав бідним людям. Стали його називати Святим Миколаєм або Санта Клаусом.

Дарунки він клав під подушку або в черевики. Отримували їх тільки слухняні діти, а бешкетники мали різку. 19 грудня діти прокидалися, знаходили дарунки і були дуже раді.

* * *

Андрій Юрійович Тобілевич розповідав: «Коли я був малим, я дуже хвилювався, що ж покладе св. Миколай: гостинець чи різку?

Змалу я був рухливий, завжди вважав себе отаманом і часто потрапляв у різні історії. Я був дуже допитливим. Хотів знати, як св. Миколай потрапляє в будинок, адже він на ніч замкнений на засув.

18 грудня у нашому будинку на Хуторі Надія завжди було людно. Приїздили рідні, щоб 19-го відсвяткувати день св. Миколая. До півночі розмовляли, сміялися, готувалися до свята. Я думав, що сьогодні не засну і побачу як св. Миколай кладе дарунок. Але не витримував і засинав, а вранці під подушкою знаходив дарунок і чув розмову рідних, які говорили що св. Миколай їздив на село Карлюгівку і клав гостинці. З їхніх розмов я здогадався, що то був дядько Микола, тобто Микола Садовський.

Вранці 19 грудня усі гості їхали до храму, який побудував рід Надії Карлівни Тобілевич (Тарковської), а також на їхні ж кошти було побудовано парафіяльну школу. Храм називався Благовіщенським. Правив там на той час випускник парафіяльної школи Митрофан Ковалевський.

На честь господаря село називали Кардашеве. Дід Надії Карлівни, Каетан Іванович Кардашевич посилав гроші на лікування поранених козаків та на утримування фортеці св.Єлисавети, будував хати для бідних людей. Він вважав, якщо св. Миколай робив добро для людей, то так і слід чинити. У кінці 18 ст. він вирішив і село назвати Миколаївкою, щоб св. Миколай був покровителем цього села і оберігав його мешканців від різних негараздів.

18 грудня біля храму ставили дощані столи та лави. Коли люди виходили, їх запрошували відзначити день св. Миколая. На столах горіли свічки, стояло коливо. Страви були пісні, тобто засмажені олією, велика кількість пиріжків, риба та узвар. Перед трапезою священик Митрофан читав молитву. І згодом люди сідали за стіл. Цей обід був замовлений Каетаном Івановичем Кардашевичем. Люди дякували йому за це. Молилися, благали св. Миколая допомагати їм. І давали слово пам’ятати добро, яке робив св. Миколай.

Потім рідні кіньми їхали на Карлюгівське кладовище, де були поховані Карпо Адамович Тобілевич та Іван Карпович. Гості кланялися дорогим могилам, хрестилися, розмовляли з ними, як із живими. І згодом їхали на хутір Надія до будинку Карпенка-Карого, згадували ті дні, коли разом з ними був Іван Карпович. Було гамірно. Співали пісні. Особливо гарно співав Микола Карпович разом з Марією Костянтинівною Заньковецькою. Їхній спів лунав по всьому хутору.

Микола Карпович народився в грудні 1856 року, тому рідні назвали його на честь св. Миколая. Господь наділив його великим талантом, а св. Миколай був його святим покровителем, якого він дуже шанував, і від якого все життя відчував підтримку на своєму тернистому життєвому шляху.

Потім на хуторі Надія почергово відзначали всі новорічні свята. На хутір з різних сіл приходили колядники, щедрувальники. Господарі хутора Надія їх дуже радо зустрічали».

Цю розповідь я записала 13 грудня 1975 року з уст Андрія Юрійовича Тобілевича, під час святкування його 70-річчя.

І у наш час на хуторі Надія триває традиція Тобілевичів відзначати день св. Миколая. Запрошуються на свято багато гостей. У цей день тут відвідують музей, співають, танцюють, а потім кожен з гостей отримує в подарунок цукерки. Це велика радість для дітей – побувати в чарівному хуторі Надія та ще й отримати дарунок.

У цьому, 2020 році, пандемія не дозволяє традиційно прийняти гостей, але ми віримо, що св. Миколай допоможе нам здолати ці негаразди і наступне свято знову збере на хуторі Надія багато друзів.

Валентина Тобілевич

Світлина: реконструкція портрету св.Миколая вченими Ліверпульського університету

Надрукувати