За радянської влади на посади замполітів у підрозділи міліції призначили працівників райкомів, міськкомів, а то й обкому компартії — у залежності від рівня підрозділу. Так, у 1970-ті роки замполітом Ленінського райвідділу міліції у Кіровограді був призначений інструктор міськкому партії Генріх Іванович Абельман (прізвище змінене — прим. авт.). Оскільки партієць мав військове звання капітан запасу, то йому й присвоїли звання капітан міліції.
Кілька днів Генріх Іванович ходив на роботу на Леніна, 6 у цивільному костюмі. А у п’ятницю отримав у господарчому відділі новенький формений одяг. На вихідні дружина пришила до піджака погони. І у понеділок вранці Генріх Іванович пройшовся кілька кварталів по вулиці Леніна до свого нового місця роботи. Кого із знайомих не зустрічав — усі, після привітання, дивно посміхалися у відповідь.
Того дня черговим по райвідділу був колишній фронтовик, кавалер двох орденів Слави, якого за його зріст під два метри жартома називали півтора Івана. І був цей заслужений чоловік у званні підполковника, це при тому, що начальник райвідділу — майор.
Тільки-но Генріх Іванович переступив поріг райвідділу, як півтора Івана вибіг до нього у фойє та як закричить:
— Райвідділ, струнко! Товаришу генерал армії, за час вашої відсутності… — став далі доповідати черговий оперативну обстановку за вихідні.
На цей крик у фойє позбігалися усі присутні у райвідділі. А побачивши Генріха Івановича з погонами генерала армії, закриваючи рота від сміху, швидко розходилися по кабінетах.
— Чого кричите, який я вам генерал армії! — накинувся Генріх Іванович на чергового.
А той у відповідь узяв замполіта за руку і підвів до плаката на стіні у фойє, де були представлені зразки погонів офіцерів різного рангу:
— Подивіться-но сюди, а потім — на свої погони, — сказав півтора Івана. — У капітана чотири маленькі зірочки розташовані літерою «т», а у вас чотири великі зірочки в один ряд. Хто це так над вами посміявся?
— Це дружина пришивала погони, — відповів, червоніючи від сорому, Генріх Іванович.
— Ну, тоді усе зрозуміло! — сказав черговий. — Знімайте піджак, зараз мій помічник поміняє вам зірочки на маленькі і пришиє погони назад.
Як виявилося, коли Генріх Іванович отримував форму у господарчому відділі, йому дали жменю маленьких зірочок для капітанських погонів та жменю великих зірочок, побажавши якнайшвидше стати майором. Удома Генріх Іванович сказав дружині, що на погонах повинно бути по чотири зірочки, але що не великих, а маленькі — не уточнив. Дружина ж вирішила, що з великими зірочками погони будуть і красивішими, і соліднішими.
Шапку забув у коханки
Це сталося у 1980-ті роки. Один з керівників Кіровоградського обкому компартії став затримуватися на роботі. Так в усякому разі він пояснював своїй дружині прихід додому близько опівночі та ще й під шофе.
Одного разу чоловік взагалі сором втратив, довго затримався «на роботі» у своєї секретарки. Прийшов додому близько другої години ночі напідпитку. Двері відкрила дружина, яка не спала, чекаючи на нього. А побачивши, що чоловік без шапки, а на вулиці був лютий місяць, запитала:
- А шапка де? Так запрацювався, що у кабінеті забув?
Коханка Івана Івановича жила у сусідньому з обкомівським будинку. Захмелілий партієць вийшов від неї, забувши свою пижикову шапку на вішалці у прихожій.
- Пограбували, — перше, що прийшло у голову Івану Івановичу.
Слід зауважити, що на той час подібні злочини скоювали щовечора у місті.
— Штовхнули у спину, я упав, підвівся на ноги — нікого на вулиці і шапки немає, — продожив професійно, як справжній комуніст, брехати чоловік.
— Ну так чого ж тоді стоїш, дзвони у міліцію — на «О2», начальнику УВС в області, чи кого ти там ще знаєш. Хай шукають твою шапку та твого кривдника.
Іван Іванович став набирати номер «02»:
- Міліція, мене пограбували, зняли з голову пижикову шапку.
Далі черговий по міськвідділу міліції став уточняти у партійця де це сталося і за яких обставин.
А потім наш фігурант зателефонував начальнику карного розгуку області, а той відразу відправив на Єгорова слідчо-оперативну групу та кілька патрульних екіпажів ДАІ.
А далі Іван Іванович став набирати номер домашнього телефона начальника карного розшуку міста:
- Спиш? А чого мою шапку не шукаєш? — накинувся на Корженка партієць.
Оскілька абонент не представився, то Корженко послав його на три літери і ліг далі спати.
А вранці Корженка викликав на килим начальник УВС. У кабінеті уже сидів наш партієць.
— Ти чого це учора послав мене? — накинувся Іван Іванович на начальника карного розшуку міста.
— Коли? — здивувався Корженко. — Я вас учора не бачив. Правда, якийсь дурень дзвонив мені о другій годині ночі, не представися, я й подумав, що це чийсь невдалий жарт і послав його. Сподіваюсь, це були не ви?
- Та ні, ні, не я, — відповів, червоніючи, партієць і вийшов з кабінету.
Через пів години Іван Іванович зателефонував начальнику УВС і сказав, що шапка знайшлася. Мовляв, вранці її виявили на кучугурі снігу на тротуарі. Те, що шапку принесла з дому на роботу секретарка-коханка, Іван Іванович, звісно, не повідомив полковнику.