"Заговори, щоб я тебе побачив" (Сократ). З 14-го року цікавився у багатьох російськомовних – що спонукало перейти їх на українську мову (когось одна причина, а у когось їх кілька). Спробував систематизувати причини.
Найперше – московська агресія. Інші причини я не можу розставити по важливості. Просто перелічу (мова про 2000-ні роки).
– Хвиля українізації 2005-10 років. Реконструкція і поява музеїв. Підняття із забуття літературних творів і історичних фактів… Особливо перезавантаження музеїв. Я навіть не можу назвати цифру, скільки українізовано (дітей і дорослих) моїм товаришем Віктором Гуглею в Суботові.
– Це праця такого панства як Сашко Лірник на аудиторію дітей (і дорослих). Дитяча література, котра не плавить мізки дітям, поширення українського фольклору, українська пісня… Це панство працювало на радіо і в інтернеті, на телебаченні. Популяризувало дитячі твори українською мовою, спілкуючись з дітьми безпосередньо.
Як приклад Бахмут, 2014 (Євген – військовий мого підрозділу).
– Як ти заговорив українською?
– Слухав хлопчаком казки Лірника. І завдяки цьому в моїй ментальності Котигорошко переміг Івана Дурака. (І щодо Лірника це не єдиний випадок)
– Це праця такого панства, як Юрій Журавель. Їх праця возвеличує країну. На питання:
– Ви хто? – йде перелік десятків відомих у світі людей походженням з України. Ми повноцінний розумний народ.
– З тих, хто був у 2005-2010 роках дітьми, котрі потрапили у вир українізації того часу, з’явилася у 2015-2020 нова хвиля вчителів. Для котрих українська мова вже константа.
– Є інші причини. Навіть кумедні. Хто швидко перейшов, хто повільніше. Хто вже кілька років переходить з тих, хто ніколи не говорив. Діти легше, дорослі важче. Стрічаються русизми і полонізми та інші ізми. Головне, що заговорили. І з часом покращують мову.
Я не почув жодного випадку коли б зчинялися скандали через ізми, чи не дай Боже, вживання слова з “допостишевської” української мови хоч кого підштовхнули до вивчення мови. Навпаки, вони відлякують.
Є випадок коли до вивчення мови підштовхнуло оповідання Паустовського "Дніпрові кручі" написане суржиком. Цей випадок вважаю кумедним. (Автор показав діда українця, котрий за російської імперії не зміг отримати освіту. Але обдарованого розумом і здатністю до самоосвіти, він зміг біля квартиранта-професора астрономії, котрий у нього кілька років літнього часу квартирував, вивчити досконало цю науку).
Знайомий за порадою прочитав і перечитав це оповідання. За деякий час почав пробувати говорити. Я запитав
– Ти вчиш українську?
– Так. Після того оповідання що ти порадив.
– І ?
– Той дід в оповіданні точно, як мій. Він астрономію вивчив, а я що, з університетською освітою дідівську мову не освою!?
Жодного випадку не чув, щоб серіали про "тупих гуцулів" і "недолугих полтавчан" (прошу в одних і других вибачень за ці словосполучення) навіть хорошою українською підштовхнули когось до вивчення мови. Не чув, щоб шоу, де гумор виключно на теми алкоголізму, розпусти й різних збочень змусили кого заговорити українською.
Тим, хто володіють мовою, можна сперечатися про глибини філології. А тих, хто вирішив вивчати чи вивчає, не слід принижувати за помилки. Не треба вбивати залюбленість в неї. (Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєш бути залюбленим в неї. Олесь Гончар). Який зиск від того? Тільки власний піар. Нехай вчать. Вони вирішили вчити точно не завдяки майстрам скандалів, принижувачам, серіалам і шоу про недолугих українців.