21 травня 2020 року свій 85-річний ювілей мав би відсвяткувати уродженець села Широке, що на Дніпропетровщині, Василь Журба (1935-2009) – прозаїк, новеліст, журналіст, член Кіровоградської обласної організації Національної спілки письменників України.
Можна сказати, що Журба – традиційне прізвище в українській літературі. Читачам відомі імена Олени Журливої, Тамари Журби, Галини Журби, Кузьми Журби.
Здається, журливий настрій переймає чи не всі оповідання й новели письменника, в яких не часто «з журбою радість обнялась». Життя не щедре для героїв його творів на щастя та влаштований побут, воно драматизує їхні долі, не дозволяє вирватися з тяжких обставин.
Свою першу новелу «Окраєць хліба» Василь Гнатович написав у 1965 році. Вона була надрукована в Широківській районній газеті «Металург» Криворізького металургійного заводу, де майбутній письменник працював оператором сталеварного цеху.
Подальша доля Василя Журби була пов’язана з Кіровоградщиною, з містом Долинська, куди він переїхав у 1969 році. Працював учителем (закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Іллі Мечникова), директором Варварівської загальноосвітньої школи в Долинському районі Кіровоградської області, журналістом. Згодом – завідувачем відділу районної газети «Долинські новини», керівником літературної студії «Струмок». Буденна журналістська робота не знівелювала його талант. І хоч першу книгу прози видав у пенсійному віці, але творив з юності. Писав, рідко друкувався, вимогливо ставився до власного доробку, тому що був зорієнтований на кращі зразки вітчизняного художнього слова.
Твори Василя Гнатовича друкували в журналах «Вітчизна», «Вежа», газетах «Літературна Україна», «Кіровоградська правда», літературно-художньому альманасі «Боковенька». Як новеліста його високо цінував лауреат Шевченківської премії письменник Євген Гуцало. Знайомство відбулося у 1993 році, коли Євген Пилипович відпочивав в селі Іванівка Кіровоградської області. Тоді й показав майстрові свої оповідання Василь Журба. Саме Євген Гуцало благословив твори автора на інсценізацію по Національному радіо України. І навіть написав передмову до першої книги «Грім на голе дерево», яка побачила світ у 2002 році (упорядником і редактором був Віктор Погрібний).
Найкращі новели й оповідання письменника зібрані в книгах «Грім на голе дерево» та «У холодному вокзалі». За манерою творчості автор жорсткий реаліст. Лише правда нинішнього дня, характери, сформовані сьогоденням, вщент потрощені життям ілюзії. Моральним і совісним героям важко. «Замало радості і світла», – може дорікнути читач. Можливо. Але саме так Василь Журба зафіксував художнім словом свою добу, привертав увагу до людської душі чи бездушності.
Крім літературного хисту, Василь Гнатович гарно малював. У фондах літературного музею зберігаються його пейзажні роботи. Разом із архівом їх передала вдова літератора Надія Йосипівна Журба. Музейна збірка також містить фотографії, листи, рукописи та машинописи творів з авторськими виправленнями. Серед особистих документів – свідоцтво про народження Василя Журби, диплом про закінчення Одеського державного університету, трудова книжка, квитки члена Кіровоградського обласного літоб’єднання «Степ» та Кіровоградської обласної організації Національної спілки письменників України, грамота голови НСПУ В. Яворівського за велику роботу по утвердженню державності української мови, збереженню і примноженню духовності рідного народу.
Письменник завжди підтримував дружні стосунки зі своєю рідною сестрою Тамарою Журбою – відомою поетесою, членкинею НСПУ. Зв'язок не перервався навіть після її від’їзду до Аргентини. Про це свідчать листи, в яких брат розповідав, як і чим живе наш степовий край, ділився творчими планами, здобутками. В одному із листів просить сестру надіслати присвячений йому вірш «Там васильки цвітуть».
Тому дню було вузько:
Тільки ми та імла.
Та корівка Маруська,
що за нами ішла.
Там васильки і досі
Васильково цвітуть,
Хоч погрожує осінь
Принести каламуть.
А серпанкова просинь
Ловить згублену мить
І настирливо просить,
Щоб вернулися ми…
Там збираються бузьки
На якісь острови.
Там корівка Маруська
Ще шукає трави.
Василь Журба зріднився із нашим степовим краєм, став невід’ємною частиною його літературного життя. Згадаймо самобутнього автора і віддаймо належне його таланту.
Наталія Мельниченко, науковець літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого
На фото: Василь Журба з сестрами Надією та Тамарою (праворуч) (поч. 1950-х рр.); Василь Журба (2005 р.); Зимовий пейзаж (1970-і рр.); Пейзаж з хатою (2005 р.).