Забутий повітряний ас із нашого кавалерійського…

Перегляди: 401

Книга рекордів Гіннеса розповідає, що кращим військовим льотчиком 1-ї світової був штабс-капітан Олександр Козаков. (Відразу уточнимо: прізвище пілота Козаков – так подано у офіційних документах, у деяких публікаціях вживається неправильне Казаков). На його бойовому рахунку значиться 17 збитих ворожих машин. Як на той час – результат фантастичний. З часів 1-ї світової асами (французьке – туз, майстер повітряного бою) називали пілота, який одержав п’ять перемог у повітрі. До того ж, є підстави вважати, що дані Книги стосовно Козакова дещо занижені. Архівні документи достовірно підтверджують 19 перемог авіаційного аса у особистому двоборстві з противником і 32 – у групі. Свідчення тому – кількість бойових нагород, одержаних безстрашним пілотом за три роки війни.

Подвиги Олександра Козакова відзначені чотирма найвищими орденами Росії: Святих Георгія, Володимира, Анни і Святослава, трьома – Англії, двома французькими, у тому числі найпрестижнішого у країні – орденом Почесного Легіону. Неймовірно, але ім’я цієї легендарної людини, яка склала славу винищувальній авіації, було викреслено з історії повітряних сил Радянського Союзу, не згадувалося навіть у наукових виданнях чи у навчальних програмах авіаційних закладів. Причини тому добре відомі – дворянин не вписувався у номенклатуру робітничо-селянської держави, яку він, до того ж, не визнав.

Батьківщина Олександра Козакова – Україна, Херсонська губернія, до якої свого часу входила територія сучасної Кіровоградської області. У Приінгульських степах він побачив світ 2 січня 1889 року (15 н. ст.). Олександр був нащадком давнього козацького роду, засновник якого за старанну військову службу був обдарований дворянським званням і чималим земельним наділом десь між Дніпром та Інгулом. У 1906 році батьки-нащадки запорожців, віддали сина на навчання до Єлисаветградського кавалерійського училищ, яке він блискуче закінчив у 1908-му. Біографів уславленого авіатора цікавило – чому молодий кавалерист, успішно розпочавши службу у званні корнета, одержавши через пів року у дев’ятнадцятирічному віці свою першу нагороду – бронзову медаль з портретом австрійського імператора Франца-Йосифа, несподівано для всіх подав рапорт про переведення до авіації і за два роки вже був курсантом офіцерської повітроплавальної школи у Гатчині. Відповідь проста: юнака захопили польоти у небо Михайла і Тимофія Єфимових, Сергія Уточкіна, неймовірна слава Левка Мацієвича.

І ось Олександр Козаков з дипломом авіаційного пілота у кишені і на новому літаку «Моран-Ж» у грудні 1914 року прибуває на фронт, який проходив тоді по території Польщі. Перший бойовий виліт виявився невдалим: двигун машини загорівся, пілоту з немалими труднощами вдалося приземлитися. Та ця обставина лиш роздратувала честолюбного авіатора. Він вирішив будь-що стати майстерним винищувачем. Для досягнення бажаного пілот вигадав оригінальну ідею: винайшов спеціальне пристосування – якір (металева «кішка» з лапками) на тросі. На якорі кріпилися пірокселінова шашка з з капсулем, вона вибухала при ударі об літак противника.

Свій винахід Олександр вирішив застосувати у повітряному бою 22 березня 1915 року. Та задумане не здійснилося: зачепити двомісний німецький «Альбатрос» не вдалося. «А внизу, – згадував опісля Козаков, – за повітряним двоборством спостерігали з окопів сорок тисяч очей – наших і німецьких. Я вважав ганьбою для себе безславно завершити поєдинок». Молодий пілот зважується на подвиг: він іде на таран. Колесами своєї машини Олександр б’є по поверхні «Альбатроса». «Щось вибухнуло, штовхнуло, засвистіло, у лікоть вдарив шматок крил мого «Морана», – писав Козаков. «Альбатрос» нахилився спочатку на один бік, потім склав крила і полетів каменем униз. Це був другий у світі повітряний таран. Перший, як відомо, здійснив Петро Нестеров, при цьому пілот загинув, вписавши свій подвиг в історію авіації. У Козакова було інакше – він знищив ворожу машину, обидва члени екіпажу її загинули. Свій літак із зламаним шасі Олександр приземлив, апарат зазнав незначних ушкоджень, пілот обійшовся легкими травмами.

Цей бій приніс Козакову золоту Георгіївську зброю і широку популярність. Авіатор продовжував шукати засоби знищення противника. З допомогою конструктора Василя Йордана він переробив свій двомісний літак на одномісний і встановив на ньому кулемет. Щоправда, він був малоефективним, конструкція його відставала від німецької. І все ж в умілих руках пілота кулемет став грізною зброєю. Свою неперевершену майстерність Олександр Козаков довів влітку 1916 року, уподовж червня одержавши три повітряні перемоги. 29 липня у районі Двінська (тепер Даугавпілс, Латвія) відбувся бій, у якому з обох сторін брало участь 12 літаків. Козаков у цьому бою довів свій бойовий рахунок до п’яти машин противника. Він став першим пілотом російської авіації, якого по праву називають повітряним асом. Разом з орденом Олександр одержав військовий чин штабс-ротмістра.

Головним театром військових дій 1-ї світової війни влітку 1917 року стала Галичина. На той час Олександр Козаков командував 1-ю бойовою авіагрупою, що складалася з трьох авіазагонів. Заступником його був призначений есаул Ігор Шангин. Біографія цього бойового офіцера-авіатора теж пов’язана з нашим краєм. Він, так само як Козаков, закінчив Єлисавтградське кавалерійське училище (1910 р.), п’ять років служив у 1-му Читинському полку Забайкальського козачого війська. З початком Світової війни був відряджений в Україну спостерігачем Гренадерського корпусного авіаційного загону. Це й визначило подальшу долю 25-річного кавалериста. У червні 1915 року він подає рапорт на навчання у Севастопольській військовій авіаційній школі. Його безпосереднім інструктором-наставником був легендарний Михайло Єфимов. Два роки новоспечений авіатор служив у різних авіапідрозділах, а у червні 1917-го став помічником командира 1-ї бойової авіагрупи ротмістра Козакова. 27 липня під час чергового вильоту Козаков і Шангин виявили рух частин противника на позицію росіян і попутно збили австрійський двомісний аероплан «Бранденбург Ц.1». Через п’ять днів льотчики у десяти верстах від Хотина знову збили такий самий австрійський аероплан, один його пілот загинув, другий потрапив у полон. Наступну повітряну перемогу друзі святкували 27 липня.

А далі був більшовицький державний переворот, почався повальний розвал армії. Нова влада поділила авіаторів на буржуїв і пролетарів, на червоних і білих. Ігор Шангин опинився у білих арміях Східного фронту, на червень 1919 року перебував на посаді начальника повітряного флоту у званні полковника. Після поразки Колчака емігрував у Китай, життя за кордоном не склалося, колишній бойовий льотчик бідував, не мав свого кутка. 1 грудня 1938 року Ігор Шангин помер на вулиці у Харбині, похований як безпритульний у загальній могилі на місцевому кладовищі. Ім’я цієї людини, як ворога радянської влади, на довгі сім десятиліть було викреслено з історії авіації та держави. Хоча військові досягнення авіатора вражають. Він був нагороджений двома орденами Святого Святослава, орденом Святого Володимира, орденом Святого Георгія та Святої Анни. І це усього лиш за два роки участі у бойових діях! А Ігор Шангин воював ще два роки. Щоправда, по інший бік барикад. І мав, відповідно, бойові нагороди.

Ще складнішою і не менш трагічною виявилася доля його безпосереднього командира і побратима Олександра Козакова. З приходом до влади більшовиків, він пішов до них на службу. Та дуже швидко переконався, що нова влада нищить країну і йому з нею не вжитися. Козаков, яким вже зацікавилися чекісти, змушений був тікати до Мурманська. На той час Російська Північ була окупована військами Антанти. Для боротьби з більшовиками англійське командування створило авіаційний корпус «Слов’янсько-Британський легіон». Усього за місяць з російських льотчиків-добровольців їм вдалося сформувати ескадрилью, командиром якої був призначений Олександр Козаков. Попервах перевага білих льотчиків над противником була незаперечною – і техніка у них була надійніша, і клас авіаторів вищий. Але в міру того, як червоні перемагали на півдні, вони перекинули на Північний фронт додаткові сили. Англійці не докладали особливих зусиль для досягнення перемоги, увесь тягар боротьби ліг на плечі російських льотчиків. Вони втрачали людей, техніку. Загинуло багато друзів Козакова, сам він дивом уцілів. Російським льотчикам довелося замислитися про свою подальшу долю. Дехто вирішив пробиватися до адмірала Колчака, інші перелітали за кордон. Козакову англійці присвоїли звання майора і запропонували продовжити службу у Королівських ВПС. Олександр не поспішав з відповіддю: успіхи червоних, втеча союзників, загибель бойових товаришів – всі ці обставини ще більше загострили депресивний стан, у якому авіатор перебував протягом останніх місяців свого життя.

…1 серпня 1919 року Олександр Козаков вилетів з бази у Двінських Березняках, щоб провести судно, на якому пливли до Колчака його друзі. Зробивши прощальне коло над пароплавом, що відпливав, льотчик взяв курс на аеродром. Вже над полем літак начебто втратив управління і, різко знижуючись, врізався у один з ангарів. Більшість свідків трагедії переконані, що пілот здійснив самогубство. Офіційна версія схильна до виходу з ладу двигуна, що привело до авіакатастрофи…

Поховали Олександра Олександровича Козакова у Двінських Березняках Архангельської області РФ. На його могилі встановили пам’ятник з двома перехрещеними пропелерами і написом: «Льотчик Козаков збив 17 німецьких літаків. Мир праху твоєму, герой»… За радянських часів пам’ятник уславленому асу 1-ї світової війни був занедбаний, відновлений 1 серпня 2009 року з досить суттєвими правками у тексті епітафії. Протягом довгого часу пам’ять видатного пілота, вихованця Єлисаветградського кавалерійського училища зберігалася у назві однієї з вулиць у сучасному м. Кропивницькому. 10 травня 1924 року у Північно-Західній частині нашого міста (тепер Нова Балашівка) був організований суботник для будівництва військового аеродрому. До роботи було залучено майже півтори тисячі людей: червоноармійців, робітників, службовців, залізничників, учнів. Невдовзі відбулися пробні польоти наміченими до освоєння повітряними трасами, зокрема Харків-Одеса. У перший політ 23 травня літак «Харківський пролетар», пілотований екіпажем у складі пілота Ф. Нойна і бортмеханіка І. Пурпиша, о 7 годині 45 хвилин здійснив посадку на новому аеродромі у місті на сивому Інгулі. Літаки літали два рази на тиждень. Усього на авіалінії Харків-Єлисаветград-Одеса у 1924 році було виконано 31 рейс.

До чого тут уславлений авіатор Олександр Козаков, запитає хтось? На географічних мапах міста, виданих до 2014 року, позначено вулиці Аерофлотська, Повітрянофлотська, Посадочна. Їх між собою з’єднує вулиця Козакова – так вказано на мапі. Немає сумніву в тому, що вона ще у далекі 1920-ті роки, коли забудовувалася вказана місцевість, була названа іменем одного з перших українських пілотів-асів, вихованця нашого кавалерійського училища, неперевершеного майстра повітряних поєдинків Олександра Козакова. Дуже шкода, що вулицю Козакова рішенням Кропивницької міської ради від 30.07. 2016 року безпідставно і без вивчення питання перейменовано. Та безнадійних ситуацій не буває: неподалік розташовані вулиці, названі дійсно невідомо чиїм іменем, а також радянських космонавтів, які до нашого міста не мають жодного стосунку. Бачу на будинках однієї з таких вулиць таблички з написом: імені українського пілота-аса Олександра Козакова.

Юрій Матівос

Світлини: юнкер Єлисаветградського кавалерійського училища у парадній формі; О. Козаков у мундирі англійського авіатора; полковник Козаков «Слов’янсько-Британського легіону»; літак, на якому загинув О. Козаков; надмогильна плита на честь Козакова; мапа частини Н. Балашівки, з назвами аеродромних вулиць

Надрукувати