Задумали у минулому столітті, зроблять у наступному?

Перегляди: 273

Якщо відверто – аж не вірилося, що таке може бути. Але саме ці слова прозвучали з вуст міського голови м. Кропивницького Андрія Райковича на недавній апаратній нараді. «У нас навіть немає реєстру наших пам’яток, – обурювався Андрій Павлович. – Невже нікому порахувати? Це ж не поставити пам’ятки – просто порахувати! У нас немає елементарних первинних документів на ці об’єкти». Суворі, але правдиві слова очільника міста я добре розумію. Але ніяк не можу збагнути: як таке могло трапитися? Невже справді не існує первинних документів? Бути такого не може.

Хоча минуло уже майже 40 років, але я добре пам’ятаю той ранок. Збирався на роботу, коли затріщав домашній телефон. З другого кінця дроту до мене звертався перший секретар Кіровоградського міського комітету компартії Валерій Мішура.

– Шановний Юрію Миколайовичу! Прошу вас виконати важливе доручення, яке ви одержали кілька років тому. Не підставляйте мене і себе перед вимогами громади. Я – про облік пам’яток історії та культури. Не забули?

Я, коли бути відвертим, забув, хоча відразу після телефонного дзвінка згадав. У далекому тепер 1982 році Рада Міністрів тодішньої Української РСР прийняла рішення про створення «Зводу пам’яток історії та культури України». Це мало бути унікальним енциклопедичним виданням, у якому будуть представлені дослідницькі статті про основні пам’ятки археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва на території республіки. Задумано було видати 28 томів – по одному тому на кожну область, міста Київ та Севастополь. Окремий том присвячувався пам’ятникам української культури за рубежем. З вересня у всіх областях почали діяти редакційні колегії томів та авторські колективи. Не пам’ятаю вже, коли заворушилися у Кіровоградській області, але що не поспішали – знаю точно. Зібрали претендентів на авторство, здається, десь через два-три роки після рішення Ради і довели план до двору.

Мені особисто визначили описати 14 пам’яток на території Новоукраїнського району. Працював я тоді у газеті «Кіровоградська правда». Виконати завдання-доручення було не так просто: площа району досить велика, щоб об’їхати визначені об’єкти, обміряти їхні розміри, описати матеріал, з якого вони виготовлені, дати коротку характеристику монументу, оцінити ступінь збереження тощо. Звичайно, редактор не поспішав виділяти транспорт, відпускати мене на цілий день для виконання не редакційного завдання. Тим більше, його на подібні потреби ніхто не націлював.

Так непомітно і спливло років з сім. А підняв тривогу також досвідчений партійний чиновник-пенсіонер, колишній апаратник обкому Компартії, пізніше начальник обласного управління у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі. Уже геть у літах, він і взявся доводити до кінця видання «Зводу…». Тим більше, усі матеріали до збірника давно були підготовлені. Але ж… Робота для пенсіонера була приємна і тиха: окремий кабінет у закутку обласної бібліотеки ім. Д. Чижевського, сам собі визначаєш початок і кінець робочого дня, ні перед ким не звітуєш. Так у спокійному руслі чоловік дійшов до кінця життя. І все казав: там роботи – непочатий край, треба писати-переписувати. Хоча особливим знанням редактор не відзначався, а довідки писали, в основному, дипломовані філологи та журналісти…

На його місце прийшов інший партійний пенсіонер, який теж мав значний досвід ідеологічної роботи: свого часу працював завідуючим партійним архівом обкому партії, був відповідальним секретарем редколегії «Історії міст і сіл України. Кіровоградська область». «Звід...» продовжували переробляти, коригувати, доповнювати-коротити. Можливо, так і було: спливло три десятки літ після опису, багато пам’яток були виготовлені з цегли, бетону, інших нетривких матеріалів, розсипалися, їх ніхто не доглядав. Хтось десь щось встановлював, відкривав, обліку не вів, не заносив ніяких даних до редколегії, яку опісля очолювали почергово молоді працівники. Процес видання збірника практично не просувався.

У якому стані він перебуває тепер – хто скаже? Часу спливло вдосталь, «рішучих дій» для завершення роботи вживалося немало, і не тільки для співробітників кіровоградського тому. Мали сприяти підготовці збірників Укази Президента Л. Кучми, після нього – В. Ющенка у грудні 2000 та листопаді 2007 років. Загальний результат «Зводу…» начебто засвітився: встигли дещо зробити у Києві, у десятьох областях країни. У нас вагалися-намагалися теж. У 1990-му мені й зателефонував згаданий В. Мішура з подачі редактора тому і нагадав про давнє доручення. Він нагадав, я виконав. Та дозволю собі запитати – а що робили ті, хто редагував «Звід…»? Маю на оці, звичайно, не редакторів, особливо останніх. Тих, хто мав їх контролювати, допомагати аби довести справу до кінця. Тільки один, вельми цікавий момент. Начальник обласного управління культури, у прямі обов’язки якого входив контроль над виданням збірника, практично самоусунувся від свого обов’язку, і воднораз підписав кілька папок документів перед від’їздом у Київ, де отримав нове призначення. Цілком зрозуміло, чому процес творення збірника гальмувався. Не відаю – на який термін? Але якщо міський голова так рішуче картає виконавців за зволікання то…

То виникає питання – чому власне, голову міста турбує занепад роботи? Адже «Звід…» складається не тільки з пам’яток самого обласного центру. Справа, цілком зрозуміло, стосується, насамперед, розгляду обласної ради та ОДА. Наскільки мені відомо, президентські Укази спрямовані саме на них. Для редколегії збірника виділено і відповідні кошти. Можливо, вони спрямовані не точно на підготовку видання тому. Але, що це враховується при фінансуванні закладів культури – безумовно. Однак, гроші не лежать мертвим капіталом: щороку комусь виділяються і на щось витрачаються. Явно – не на завершення роботи над «Зводом…». Варто, мабуть, почитати Укази президентів – там, думаю, точно визначені об’єкти фінансування і джерела надходжень коштів. Головних виконавців названо теж. І це не керівники міст чи районів – масштаби роботи набагато ширші, отже – і повноваження мають бути на відповідному рівні.

Словом, будемо чекати ще. Скільки – невідомо. Якщо вже на те пішло, то і я маю спитати виконавців важливого завдання: заради чого я затратив немало часу для дослідження і опису пам’яток? Я маю право на гонорар, це безумовно. Але то таке – книжка ще не видана, чи будуть там вказані автори описів пам’яток – не знає ніхто. Але виникає думка: невже ми такі заможні, що дозволяємо собі протягом кількох десятиліть регулярно видавати хай і невелику платню посадовцям тільки за те, що вони інколи відвідують своє робоче місце? Як результат – цілком реальне запитання міського голови Кропивницького на апаратній нараді: «У нас немає елементарних документів».

Хто і коли завершить їх виготовлення? Від окремих фахівців чув – не готові внести до «Зводу…» ще близько 200 пам’яток історії, культури, архітектури. На виконання такої «архіскладної» роботи начебто потрібно років зо два. Чи не стане заплановане ще минулого століття видання «Зводу пам’яток …» повторенням затраченого часу для роботи, наприклад, над Біблією?

Юрій Матівос

Світлини: с. Когутівка, ландшафтний заказник загальнодержавного значення на околиці с. Ятрань Новоархангельського району: Устинівське Монастирище; «Звід пам’яток історії та культури України»; том Києва; надгробок на могилі І.К. Карпенка-Карого біля Хутора Надії – єдина пам’ятка історії та культури на території Кіровоградської області (встановлена у 1958 р.); Валерій Мішура.

Надрукувати