Вона мріяла про оперну сцену. Мала голос майже у три октави й готувалася стати співачкою. Але хвороба спочатку забрала цю мрію, а потім почала відбирати ще й слух. Тоді дівчина з Полтавщини серйозно взялася за живопис — і вже за кілька років її картини виставляли на Паризькому салоні.
Марія Башкирцева (1858–1884) народилася в Гавронцях на Полтавщині. Її батьки розійшлися, коли Марія та її брат були ще малими. Дитинство вона провела в маєтку діда, а згодом разом із матір’ю та родичами виїхала до Європи.
Відень, Женева, Ніцца, Париж, Лондон, Рим, Венеція, Мадрид… Родина постійно подорожувала.
А Марія всюди вчилася. До 16 років, окрім французької, української та російської, знала італійську, німецьку й англійську. Вивчала латину й давньогрецьку, математику, фізику, хімію, грала на фортепіано. Обожнювала книжки й могла після невдалого роману просто викинути його з вікна та повернутися до Геродота.
У 14 років Марія почала вести щоденник. Вона вирішила писати там максимально чесно — про родину, самотність, страхи, закоханості, власні амбіції й жагу до слави. Марія справді хотіла стати відомою. І цього не приховувала. «Що я? Ніщо. Чим я хочу бути? Всім», — записала вона. Для Башкирцевої слава була не просто популярністю. Вона хотіла прожити життя так, щоб після неї щось залишилося.
Попри роки за кордоном, Полтавщина залишалася для неї особливим місцем.
Повернувшись сюди вже молодою дівчиною, Марія із задоволенням розмовляла з місцевими людьми українською, описувала народний одяг і навіть придбала собі традиційне вбрання. А після відвідин Диканьки написала, що її парк і сад можуть змагатися з відомими римськими віллами. Та найбільша мрія Марії тоді була пов’язана з музикою. Башкирцева мала сильний голос і готувалася до сцени. Але прийшла хвороба — туберкульоз. Співати ставало дедалі важче. Потім Марія почала втрачати слух і певний час приховувала це навіть від рідних.
Від мистецтва вона не відмовилася. У 1876 році в Італії Марія брала уроки живопису у Вільгельма Котарбінського — майбутнього знаменитого київського художника й одного з авторів розписів Володимирського собору.Наступного року вступила до паризької Академії Жуліана. Працювала дуже багато, постійно порівнювала себе з іншими й гостро переживала невдачі. Але швидко зрозуміла ще одну річ: навіть талант і праця не давали жінці рівних можливостей у мистецькому Парижі XIX століття. Тому під псевдонімом Полін Орей Марія почала писати до феміністичної газети La Citoyenne. Вона вимагала, щоб жінки могли здобувати таку саму художню освіту й конкурувати з чоловіками на рівних.
Картини Башкирцевої кілька років поспіль приймали до Паризького салону.
Одним із найбільших успіхів став «Мітинг» — полотно з хлопчаками, які серйозно щось обговорюють біля дерев’яного паркану. Робота привернула увагу критиків. Через підпис M. Bashkirtseff дехто спершу навіть вирішив, що автор — чоловік. Марії було важливо, щоб її оцінювали саме за картини — без поблажок через те, що вона молода жінка.
Її особисте життя теж було непростим. Про свої закоханості Марія багато писала у щоденнику, але часто почувалася самотньою й шукала людей, з якими могла б говорити на рівних. Так почалося її анонімне листування з Гі де Мопассаном. Марія сперечалася з ним, іронізувала, провокувала. Письменник був настільки вражений стилем та інтелектом незнайомки, що в якийсь момент навіть припустив: йому пише не молода дівчина, а літній учитель.
Та часу залишалося дедалі менше. Марія знала, що тяжко хвора. Втрачала сили, але продовжувала малювати, писати, вчитися, пробувала себе у скульптурі.
31 жовтня 1884 року Марія Башкирцева померла в Парижі. Їй було лише 25 років.
За таке коротке життя вона встигла створити близько 150 картин, хоча значна їх частина згодом була втрачена.
Після смерті Марії видали її щоденник. І тут почалася ще одна історія. Мати сильно відредагувала записи доньки: прибрала незручні місця, змінила деякі обставини й навіть намагалася зробити Марію молодшою. Значно пізніше дослідники знайшли в Національній бібліотеці Франції 84 оригінальні зошити Башкирцевої й побачили справжню Марію — значно складнішу, гострішу й відвертішу.
Вона прожила лише 25 років. Не стала оперною співачкою, про яку мріяла. Не встигла написати більшості картин, які могла б створити. Її життя виявилося надто коротким для всього, що вона задумала. Але Марія Башкирцева дуже боялася одного — прожити й зникнути без сліду.
Минуло понад 140 років. Її картини досі зберігаються в музеях, щоденники читають і досліджують, а про дівчину з Полтавщини, яка так поспішала жити, досі пишуть у різних країнах світу. Отже, найголовнішого Марія все-таки встигла: залишила після себе ім’я, яке не зникло разом із її коротким життям.
Українська перемога