Напередодні Дня міста ми, як правило, згадуємо про його історію. На цю тему написано цілі томи, зроблено багато відкриттів, ми й досі переосмислюємо своє непросте минуле.
А що ми знаємо про життя і становлення нашого голови міста? Який внутрішній шлях він пройшов як людина, як підприємець, як управлінець, як українець, як християнин? Сьогодні багато публікацій і розмов про цифри, бюджети, проєкти, фінансування. А які внутрішні важелі рухають головою Кропивницького, від якого значною мірою залежать чимало процесів міського життя?
(Продовження. Початок – Андрій Райкович: «У любові жінці слід клястися один раз. І місту. І державі» та Андрій Райкович: «У любові жінці слід клястися один раз. І місту. І державі»-2
– Ви віруюча людина?
– Так.
– А як до вас прийшла віра, адже ви виховувались у час войовничого атеїзму?
– Можливо, якраз тому, що вивчав свого часу теорію і практику антирелігійної пропаганди. І це відкрило для мене якісь речі, над якими у іншому випадку, мабуть, і не задумався б. Та й мама моя була віруючою. Помірно віруючою. Вона нічого не нав’язувала. Але з роками у душі, очевидно, щось викристалізовувалось. Душа прагне спокою. І знаходить його у вірі. Я – християнин. І найважливіше для мене – чинити по совісті.
– Усім відомо, що ви збудували храм. І, як ктитор, після надання Константинополем Томосу, хотіли передати його Православній церкві України. Але не вдалося. Як ви це сприйняли?
– Що таке храм? Це не лише будівля, це насамперед люди, громада. Мабуть, вона поки не дозріла до тих змін у розумінні, усвідомленні. Але я певен – з часом ці відтінки будуть стерті. Тільки час дасть відповідь у правильній формі. І вона обов’язково буде на користь Україні.
– Чи доводилось вам у житті розчаровуватись?
– Сильно – ні. Фундаментально – ні. Єдине: я ніколи не думав, що Росія стане ворогом. Можливо, як і більшість представників бізнесу розглядав насамперед економічні стосунки, торгівлю, яка була взаємовигідною. Імперської суті РФ я якось не відчував, чи ставив її на другий план.
Але ця російсько-українська війна зробила злам у моїй свідомості. Варто зайти на Рівненський цвинтар і людина, яка має серце, не залишиться байдужою.
– Але ви вірите у наше краще майбутнє? Що допомагає вам вірити? Які ваші точки опори?
– Однозначно вірю. Я вірю в порядних людей, їх на моєму, уже немалому життєвому шляху, траплялося набагато більше, ніж дрібних душею. Це, до речі, не залежить від рівня освіченості.
Вірю в державу, певен, що ми відбудемось, адже її так тяжко вибудовували духовно, що вона обов’язково постане і економічно.
Вірю у Бога. Знаю, що як би не було важко, Бог управить і допоможе.
Як голова міста вірю, що зерна добра, правдивості, щирості проростуть, люди оцінять справи і моїм дітям та онукам не буде соромно за моє служіння громаді.
Світлана Орел