28 лютого 2026 року США та Ізраїль завдали скоординованих ударів по Ірану з метою не допустити отримання цією країною ядерної зброї. За лічені дні конфлікт спричинив найбільшу енергетичну кризу за останні десятиліття: Ормузька протока наразі фактично заблокована, нафтова та газова інфраструктура держав Затоки опинилася під прицілом іранських ударів. Для України війна на Близькому Сході є одночасно прямою економічною загрозою та потенційним стратегічним чинником залежно від його тривалості та параметрів врегулювання.
Іранська відповідь на атаку США та Ізраїлю виявилася асиметричною, спрямованою не стільки проти американських баз, скільки проти економічних і логістичних вузлів регіону. Найбільший нафтовий комплекс Саудівської Аравії компанії Saudi Aramco призупинив роботу після дронових ударів. Удари по об'єктах QatarEnergy змусили Катар повністю зупинити виробництво СПГ. Аеропорти та порти ОАЕ, Катару, Бахрейну та Кувейту припинили або суттєво обмежили роботу. Стратегія Тегерана спрямована на максимальне підвищення ціни конфлікту для союзників Вашингтона та демонстрацію вразливості сучасних «хабів процвітання» держав Затоки.
Найбільш тривалі наслідки для світової економіки матиме оголошене Іраном 2 березня перекриття Ормузької протоки, через яку щодоби проходить 15–20 млн барелів нафти і нафтопродуктів, що становить близько чверті всіх світових морських поставок. Протока є також єдиним шляхом експорту для близько п'ятої частини глобальної торгівлі скрапленим природним газом, передусім катарським. Жодна альтернативна інфраструктура не здатна компенсувати навіть приблизно цей обсяг: обхідні трубопроводи Саудівської Аравії та ОАЕ мають сукупну вільну пропускну спроможність лише близько 2,6 млн барелів на добу.
Енергетичні ринки відреагували миттєво. Ціна на нафту Brent, яка ще 27 лютого підвищилася до шестимісячного максимуму в 73 дол. на очікуванні ударів, уже 3 березня злетіла до 82,7 дол. — це найбільше подорожчання за часів повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року. Ф'ючерси на газ у ЄС зросли на 34% після підтвердження зупинки катарського виробництва.
Для розуміння прямого впливу конфлікту на Україну слід виходити з ключової структурної реальності: після знищення Росією нафтопереробного заводу в Кременчуці Україна повністю залежить від імпорту нафтопродуктів — увесь бензин і дизельне паливо надходять з-за кордону. Провідні українські паливні мережі вже відреагували підвищенням цін на 2–3 грн після того, як ціна на нафту перетнула позначку у 80 дол., хоча ще до початку конфлікту А-95 торгувався на рекордних 64 грн за літр. Кожні 10 дол. зростання Brent коштують Україні приблизно 500 млн — 1 млрд дол. додаткового річного імпортного рахунку.
Додатково енергетичну проблему для нашої країни посилює газовий вимір. 2025 року Україна наростила імпорт природного газу в дев'ять разів — до 6,47 млрд кубометрів, переважно з Угорщини (45,5%), Польщі (32,5) і Словаччини (20,5%), а закупівельні ціни прив'язані до нідерландського хабу TTF. Будь-яке непередбачуване зростання вартості пального і газу автоматично збільшує бюджетний дефіцит, розганяє інфляцію, знецінює реальні доходи та посилює потребу в зовнішньому фінансуванні в умовах і без того граничної фіскальної напруги.
Енергетичний шок неминуче трансформується у валютний та інфляційний. Нафтові потрясіння традиційно запускають класичний перерозподіл: капітал тікає з ринків, що розвиваються, і концентрується у доларі та швейцарському франку як у традиційних «безпечних гаванях». Євро своєю чергою опинився під тиском через невизначеність із відновленням поставок нафти і газу із регіону Близького Сходу. Для гривні це означає подвійний тиск: з одного боку, зростання вартості нафтопродуктів і курсу долара збільшить інфляцію; з іншого — глобальне посилення долара автоматично здорожчує зовнішній борг нашої країни, номінований у американській валюті.
Водночас конфлікт несе для України і потенційний стратегічний виграш, але лише у разі реалізації оптимістичного сценарію. Якщо американська операція завершиться зміною режиму і зняттям санкцій з Ірану протягом 4–8 тижнів, на ринок вийдуть додаткові обсяги іранської нафти. У результаті ціни на нафту впадуть, що послабить фінансові можливості Росії продовжувати війну та суттєво здешевить для України весь пакет критичного імпорту. Саме тому перебіг операції на Близькому Сході має для Києва значення, непропорційне до географічної відстані.
Наразі ж арифметика складається на користь Москви. Нафтогазові доходи федерального бюджету Росії впали 2025 року на 23,8%, до 8,48 трлн руб., опустившись нижче 23% загальних надходжень, що є найнижчим показником за двадцять років. Зростання ціни Brent до 80 дол. за барель дає Москві значне полегшення: кожні 10 дол. підвищення ціни генерують 16–21 млрд дол. додаткових річних надходжень. Якщо конфлікт затягнеться і Пекін втратить доступ до іранської нафти, попит КНР зміститься в бік російського сорту Urals. Індія, яка з 2022 року стала ключовим покупцем російської нафти, але останнім часом скорочувала закупівлі під тиском Вашингтона, також може повернутися до російських поставок.
Проте стратегічний горизонт для Кремля значно похмуріший. Ключовий ризик — саме той сценарій, якого Вашингтон намагається досягнути: швидка перемога, зміна режиму і зняття санкцій з Ірану. Повернення іранської нафти на і без того профіцитний ринок здатне обвалити Brent до 45–55 дол., а Urals — до 35–45 дол. За таких цін нафтогазові доходи Росії впадуть на 25–35 млрд дол. порівняно з бюджетними розрахунками, поставивши Кремль перед складним вибором між підтриманням соціальної стабільності та фінансуванням військової агресії проти України.
Водночас енергетична криза безпосередньо зачіпає і здатність Європи підтримувати Україну. Після надзвичайно холодного зимового сезону заповненість газових сховищ ЄС впала нижче 30%, тоді як рік тому вона становила близько 40%. Для відновлення до рівня 90% до 1 листопада, як того вимагають правила ЄС, потрібно закачати 60–65 млрд кубометрів. Розрахунки на рекордний імпорт СПГ 2026 року обсягом 145 млн тонн виходили з безперебійного постачання з Катару, яке опинилося під загрозою. Вищі витрати на газ і пальне, уповільнення промисловості та зростання бюджетних дефіцитів посилюватимуть внутрішній фіскальний тиск у Берліні, Парижі та скандинавських столицях, створюючи нові конкурентні вимоги на бюджетні ресурси там, де підтримка України ще недавно вписувалася у фінансові плани без надмірного болю.
З усього цього для України випливають три конкретні практичні завдання. По-перше, прискорити укладення контрактів на нафтопродукти та природний газ за поточними цінами. По-друге, на дипломатичному треку домовлятися із партнерами щодо якнайшвидшої передачі фінансових зобов'язань на поточний рік, не чекаючи, поки енергетичні витрати почнуть конкурувати з підтримкою України. По-третє, послідовно продовжувати доносити до партнерів ключовий зв'язок між ослабленням Росії та її союзників та стабільністю глобальних енергетичних ринків.
Близький Схід у вогні, але це полум'я, яке за правильного підходу здатне наблизити мир в Україні.
Дмитро Олексієнко, віцепрезидент ICC Ukraine, ДТ