Якось мені довелося бути на бізнес-конференції в Лісабоні. Після двох днів розумних промов ми втекли із зали й поїхали на мис Рока — крайню західну точку європейського континенту.
Я стояла на краю височезної кручі, підставивши обличчя шаленому вітру. Внизу били хвилі величного океану. Я вдихала його силу й міць кожною клітиною — і гостро відчувала, якими ж сміливими мали бути мореплавці, які під вітрилами вирушали через океан за кращим життям. І я раділа, що під ногами в мене земля, а позаду— вся Європа.
Наприкінці грудня 2013 року я стояла на Майдані Незалежності в Києві. Від мільйонів людей у натовпі неможливо було навіть поворухнутися. Майданом текли ріки людей у різних напрямках, і коли ти потрапляв у таку течію — вона просто несла тебе за собою.
Усі посміхалися. Чемно вибачалися в тисняві. І величезна енергія людського океану наповнювала все єство: ми переможемо, бо ми єдині. Ми зможемо очистити країну від хабарів і зради, бо варті кращого життя. Ніхто не сумнівається в силі й величі океану.
То чому ж хтось дозволяє собі думку, що в Україні — усе пропало? Хто був на Майдані в Києві, хто стояв на Майданах своїх великих і малих міст, хто відчув силу людського океану — величного й сміливого, бурхливого й водночас лагідного, — той знає: Україна вистоїть. Бо Майдан був не подією. Майдан був і є станом духу! Саме з нього виросло волонтерство, взаємопідтримка, відповідальність одне за одного.
Недарма хтось із іноземців влучно сказав: «поки європейці довго розмірковують, як вирішити проблему, українці танцюють зі своїми проблемами й рухаються далі».
І сьогодні цю силу тримають наші воїни — ті самі майданівці, лише в іншій формі. Ті, хто тоді стояв у натовпі, грів руки біля бочок, носив чай і шини, сьогодні стоять на передовій. Не на словах — на землі, у глині, у снігу, в холоді, що пробирає до кісток. Під обстрілами, коли кожен вибух може бути останнім, і в тиші, що тисне сильніше за страх.
Вони не відступають, бо за їхніми спинами — той самий Майдан, ті самі люди, те саме право бути вільними. Це не герої з плакатів — це громадяни, які зціплюють зуби й тримають позиції, мов камінь, приймаючи на себе весь удар війни. Саме їхньою стійкістю сьогодні тримається країна. Поки вони стоять — стоїть Україна.
І коли сьогодні, у річницю Майдану, ми згадуємо ті дні, я знову думаю про той обрив над океаном. Про силу стихії. Про людський океан.
Бо й тепер за нашими спинами — Європа. А попереду — Україна, яка вистоїть.