Фактично рівно рік пройшов від минулого липня, коли єдиним фронтом влада кинулась у бій і перепідпорядкувала собі Національне антикорупційне бюро та спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, які апріорі мало бути незалежними. І, як показали дальші події, недаремно – викрито крупних корупціонерів, які повтікали (їм дозволили?) з країни. У тому розслідуванні досі не розставлені усі крапки над «і». Так як і не відкочено повністю назад ситуацію з НАБУ. Однак, влада пішла на поступки, здійснила деякі принципові кадрові рішення. Знову ж – діяла півкроками. Категоричної і принципової реакції суспільство так і не дочекалось.
І ось знову. Таке враження, що експрем’єрка Юля Свириденко просто стала заложницею бажання верхівки влади позбутися незручного міністра оборони Михайла Федорова. Юлія була зручним і слухняним керівником. А от Михайло… У цій моделі неправильно усе: прем’єр не повинен бути слухняним, бо він сам по собі політична фігура і несе політичну відповідальність за свої рішення і дії. Нині ж у нас діє ручне управління, яке ми терпимо з відомих причин – війна, неможливо провести вибори. Молодий технар-міністр якраз і зустрівся із жорстким спротивом старої бюрократичної системи. До його честі він відкрито і відверто, на відміну від своїх попередників, усе розповів журналістам на брифінгу. Проаналізував зроблене. Зважаючи на порівняно невеликий часовий проміжок – пів року – його звіт вражає.
Ініціатором його звільнення (виходить, і усього Кабміну) фактично став Сирський. Михайло зазначив, що командувач зіграв визначну роль на першому етапі війни, коли було звільнено Київщину, Харківщину. Але війна великими технологічними кроками йде вперед і Сирський з його командою, включаючи генеральний штаб, не може і не хоче сприйняти нові підходи, нове мислення, буквально саботує навіть технічні рішення. Президент у цій ситуації фактично умив руки: заявив, що між Федоровим і Сирським немає єдності, а без неї рухатися вперед неможливо.
З іншого боку Федоров заявив, що перемогти агресора, який все ще сильний і вчиться на своїх помилках та на наших здобутках, із широкою командою Сирського так само неможливо. Особливо вразили його слова, що у тій старій бюрократичній системі фактично відсутня персональна відповідальність. Якщо трапляється якась біда, у кращому випадку призначають розслідування, комісії, а конкретного винного так і не знаходять. Це стосується і наших людських втрат на фронті. А це ж життя наших воїнів!
Ось як прокоментував нинішню ситуацію генерал Михайло Драпатий: «Армії потрібні зміни, але без справедливості жодні зміни не матимуть сенсу для людей, які щодня тримають на собі цю війну
З приходом нової команди до Міністерства оборони з’явилася реальна спроба змінити правила, за якими роками жила військова система. Йшлося не про нові назви чи чергову перебудову на папері, а про проблеми, наслідки яких воїни й командири відчувають щодня Я вдячний команді Міністерства оборони за те, що вона взялася за цю роботу і не побоялася торкнутися речей, які система звикла обходити мовчанням. Останні пів року у війська з’явився партнер у Міністерстві оборони, який не лише забезпечував потреби, а й вимагав змінювати підходи, швидше ухвалювати рішення і підтримувати тих, хто готовий брати за них відповідальність. Взаємодія між військами і Міністерством оборони стала іншою. З’явилася готовність чути командирів, швидше ухвалювати рішення і підтримувати зміни, які народжуються у підрозділах. Саме такою ця взаємодія і має бути».
І подібних коментарів – безліч. Натомість прихильники позиції Сирського – мовчать. Президент заявив, що готовий чути суспільство. Але чи почує? Пропозиція генерал-майорові Євгенові Хмарі (в.о. голови СБУ) очолити міністерство – не вихід з того клінча, у яке вчергове потрапила наша влада. Бо йдеться не про посаду, не про прізвища, а про шанси на нашу перемогу, фактично існування української нації і держави. Як зазначив уже ексрадник міністра Сергій Стерненко, незважаючи на будь-який треш, нам треба перемагати. Але якою ціною? Великою кров’ю, якої й так уже пролилося чимало, чи новими технологіями, швидкими рішеннями і відповідальністю на всіх рівнях?
Світлана Орел