Цікаве, я вам скажу, чтиво – списки новообраних депутатів. На перший погляд – якісь колонки, цифри, назви партій. А якщо придивитись – які пристрасті, які інтереси (гроші, майно!), які амбіції, які плани стоять за кожним прізвищем! І не забувайте – один їхній голос може стати вирішальним у визначенні, наприклад, кількості ліжок у міській лікарні, одне з яких раптом виявиться рятівним саме для вас, як прикрутить хвороба.
Найперше, що кидається у вічі – багато знайомих, відомих прізвищ: і це не дивно. За пропорційної системи з відкритими списками, яка, до речі, не виправдала себе, бо не створила більш-менш значної внутріпартійної конкуренції, лише до краю заплутала виборців та додала роботи членам комісій, багато хто орієнтувався саме на знайоме прізвище. Хоча, ясна річ, не тільки це стало причиною того, що до нового складу міської ради обрано 16-ро депутатів, які працювали і у минулому скликанні.
Вже важко уявити нашу міську раду без Олександра Артюха, Михайла Бєжана, Романа Колісниченка, Олександра Цертія, Ганни Нижникової, Андрія Табалова, Олександра та Катерини Шамардіних, Валентини Яремчук. Але ще важче її уявити без депутатів, які пропрацювали не одну каденцію і мають великий досвід та авторитет, але цього разу депутатами міськради не стали – Олега Краснокутського, Миколи Гамальчука, Ігоря Волкова, Віктора Ксенича, Андрія Кролевця. Не буде серед депутатів у сесійному залі і контраверсійного та імпульсивного Михайла Демченка, принципових Сергія та Олени Капітонових, меланхолійного Олега Мельниченка.
Практично усі (за винятком одного) новообрані депутати мають вищу освіту та цікаву, здебільшого керівну, роботу (лише один – пенсіонер). Майже половина мають власний бізнес.
Дуже змінився і гендерний склад нинішньої міської ради. Якщо у попередньому скликанні працювало лише п’ятеро жінок, то у нинішньому їх – 13. Це фактично третина складу. Ще не половина, не європейський рівень, але все-таки – значний прогрес. Побачимо, наскільки гуманістичнішими, людянішими, гнучкішими стануть рішення нової ради.
І ще один цікавий нюанс: кількість виборців, які проголосували за того чи іншого депутата. Вона наскільки різниться, що диву даєшся. Очевидно, це наслідок недосконалої виборчої системи. Бо якщо за кандидатів від однієї і тієї ж партії – ВО «Батьківщина» Дмитра Терзова проголосувало 805 мешканців міста, то за Романа Колісниченка у 30 (!) разів менше – всього 26. Але обоє вони стали депутатами. Так само дуже мало людей віддали голос за тепер уже депутатів Дмитра Овчиннікова («Рідне місто») – 29, Сергія Косу (Слуга народу») – 53, Ірину Романескул («Батьківщина») – 53, її однопартійця Сергія Щербину – 44. А загалом середня кількість відданих за кожного тепер уже депутата голосів – близько 400. Крім рекордсмена Терзова, ще 798 набрав Сергій Калапа («Пропозиція»).
Тож, маємо нову раду. Найголовніше, щоб була вона зваженою і конструктивною.
Світлана Орел