Центр протидії корупції проаналізував – хто конкретно чітко і цілеспрямовано допомагав нашому висопоставленому земляку, заступнику керівника офісу Президента зі зв’язків з правоохоронними органами Олегу Татарову уникнути кримінального переслідування.
Отоже, справа Татарова дуже проста за своєю суттю. Слідство має переконливі докази, що Татаров брав участь у передачі хабара посадовцю криміналістичної установи МВС Костянтину Дубоносу, будучи юристом державної компанії "УкрБуд", яка на той час належала екснардепу Максиму Микитасю. Робилося це для підробки експертизи у одній зі справ НАБУ, яка стосувалася махінацій при закупівлі квартир для Нацгвардії. За допомогою підробленої експертизи збитки з 81 млн грн раптово зменшилися більше ніж в 10 разів, до 7 млн грн.
Це виявили детективи НАБУ, після чого, разом із прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури були готові вручити Татарову підозру. Лише з другої спроби і з великими труднощами їм це вдалося. Вони навіть просили Антикорупційний суд взяти Татарова під варту. Але цього зробити вже не вдалося, адже у справу різко втрутилося керівництво Офісу генпрокурора.
Під час порятунку Татарова своє справжнє нутро показали як поважні державні інституції, так і їхні ключові посадовці. Адже участь у цій "операції" взяли керівництво та прокурори Офісу генерального прокурора, слідчі СБУ, судді Верховного суду, Київського апеляційного суду, Печерського та Шевченківського судів столиці. 1 грудня 2020 року, таємно, ввечері, без вивчення матеріалів справи генпрокурорка Ірина Венедіктова протиправно змінила групу прокурорів. Після цього вона допомогла зацементувати рішення Печерського суду, за допомогою якого справу незаконно забрали в НАБУ. Вона спеціально оскаржила його до Київської апеляції, а не до апеляції Антикорсуду.
Пізніше, коли Антикорсуд визнав, що тільки НАБУ може розслідувати справу Татарова, а детективи звернулися до генпрокурорки з проханням повернути провадження назад, Венедіктова знову проігнорувала це, а потім ще й публічно брехала про дії прокуратури у справі.
ісля незаконного рішення Печерського райсуду заступник Венедіктової Олексій Симоненко здійснив передачу справи від НАБУ до Служби безпеки України. Фактично саме його руками Татарова вивели з-під слідства НАБУ. На цьому роль Симоненка не закінчилася. Одразу після передачі справи від НАБУ до СБУ з неї прибрали прокурорів САП, яких змінили на прокурорів з офісу Венедіктової.
Коли Шевченківський районний суд відмовився продовжувати строки розслідування (хоча він взагалі не мав права вирішувати таке питання замість Антикорсуду), Симоненко вирішив це діло оскаржити до Київського апеляційного суду. Проте це була проста показуха, так як така ухвала, згідно із законом, взагалі не оскаржується.
Виконавцями "зливу" були звичайні прокурори Офісу генерального прокурора, імена яких теж треба закарбувати для історії. Адже саме їхніми руками робили майже всю "брудну" роботу. Це прокурори, яким передали справу, а саме: Грицан, Олейнікова, Рудницька, Потапенко, Прос, Левадна, Височин, Однолько, Ушатий, Степаненко, Розанов та Шоп’як. Майже всі вони були у цій справі просто для статистики. Ключову ж роль відігравав прокурор Андрій Грицан.
По-перше, одразу після усунення прокурорів САП Грицан відмовився просити для Татарова тримання під вартою і відкликав клопотання. По-друге, для незаконного виведення справи з підсудності ВАКС прокурори змінили підозру одному з ключових фігурантів справи Максиму Микитасю. По-третє, Грицан відкликав з Апеляційної палати ВАКС скаргу на незаконне рішення Печерського суду, яку ще раніше подали прокурори САП.
Тобто він робив все для того, щоб справа Татарова невпинно наближалася до "злиття". Для цього Грицан навіть намагався тиснути на Антикорсуд, надсилаючи його голові, а також голові апеляції не передбачені жодними законами листи з проханням не здійснювати судовий контроль за провадженням.
Окремої згадки заслуговує слідчий головного слідчого управління СБУ Олександр Жупіна. Спершу він у не передбачений законом спосіб просив у Вищого антикорупційного суду направити йому копії всіх ухвал, які приймали слідчі судді ВАКС у справі Татарова. Пізніше саме він готував клопотання про продовження строку розслідування, яке було визнано необґрунтованим. Потім Жупіна повторно звернувся з ідентичним клопотанням вже до іншої слідчої судді, але суд визнав клопотання протиправним і залишив його без задоволення.
Цікаво, що раніше Олександр Жупіна працював у Генпрокуратурі. Він не пройшов атестацію і був звільнений через сумніви у доброчесності. Однак Жупіна успішно оскаржив звільнення до суду, йому навіть мали виплатити понад 800 тисяч грн компенсації. Зокрема, суд звернув увагу на те, що визначення поняття "доброчесність" відсутнє у національному законодавстві.
Суддя Печерського районного суду Сергій Вовк (голова ОАСК Павло Вовк – це інша людина), ухвалив незаконне рішення, яким зобов’язав офіс генерального прокурора забрати справу у НАБУ і передати іншому органу розслідування. Цим рішенням суддя Сергій Вовк порушив одразу кілька норм кримінального законодавства.
У той же час Київська апеляція просто відмовилася розглядати скарги, так само як пізніше відмовився Верховний Суд. При чому зробили вони це блискавично: процес зайняв менше 10 днів, хоча у схожих справах він триває місяцями. І таким чином судді фактично залишили чинним рішення Печерського суду, на підставі якого справу Татарова незаконно передали до СБУ. А там уже й підійшов строк продожувати слідство у справі.
Спершу слідча суддя Олена Мєлєшак відмовилася продовжити строки розслідування у справі, хоча про це просили згадані нами слідчий Жупіна та прокурори Грицан і Симоненко. Послалася суддя, серед іншого, на відсутність постанови прокурора про обрахування строку розслідування, хоча необхідність такого документу у цій справі є доволі сумнівною. Цікаво, що усі троє підозрюваних, зокрема й Татаров, не заперечували проти продовження строків слідства, пояснюючи це нібито бажанням довести свою невинуватість. Спектакль та й годі.
Пізніше продовжувати строк розслідування відмовилася й суддя Марина Антонюк, бо вдруге просити одного й того ж не можна. Однак ні Антонюк, ні Мєлєшак у своїх рішеннях не звернули увагу на те, що розглядати ці клопотання міг виключно Антикорсуд, а не вони.
Слідство не продовжене – справа фатично припиняється. Скільки людей, високоосвічених, з величезними зарплатами, які отримують фактично за наш рахунок, свідомо йшли на порушення Закону! Чому? Очевидно, не було політичної волі покарати цього, ще януковичівського, ставленика. ЦПК робить однозначний висновок: «Це може свідчити лише про одне — Зеленському комфортно працювати разом із підозрюваним у корупції чиновником. Виходить, що для його цінностей прийнятно, коли підозрюваний у хабарництві навіть не постає перед справедливим судом. Навпаки – його від цієї участі рятує ціла зграя суддів, прокурорів та слідчих на чолі із вірною генпрокуроркою».
За матеріалами Центру протидії корупці