Наступного дня після війни. Чи за день перед війною?

Перегляди: 542

«Вночі невідомі намагалися зламати мої облікові записи в WhatsApp та Telegram. Сьогодні на мені – голові територіальної оборони Кіровоградщини – лежить відповідальність перед майже мільйонною областю. Тому це хакерське втручання вважаю спробою впливу на безпеку регіону. Про подію повідомила кіберполіцію, порушено кримінальне провадження».

Таким тривожним повідомленням голови облдержадміністрації Марії Чорної розпочався минулий тиждень, посеред якого, за даними світових розвідок, у нас мала б розпочатися повномасштабна війна.

Голова обласної ради Сергій Шульга скликав позачергову сесію 15 лютого. Депутати розглянули питання фінансування заходів територіальної оборони місцевого значення. З обласного бюджету виділено два мільйони гривень. Подібні сесії відбулися в містах, районах та обласному центрі. Загалом територіальна оборона Кіровоградщини одержить більше чотирьох мільйонів, виділено також приміщення для її штабів.

Як уже повідомлялося, голова Кіровоградської обласної ради Сергій Шульга взяв участь у засіданні президії Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові України у Харкові 11 лютого. Серед інших питань обговорили виконання закону про основи національного спротиву.

Командир бригади територіальної оборони Кіровоградської області Сергій Колос зазначив, що станом на 15 лютого бригада територіальної оборони області укомплектована на 70%.

16 лютого відбувся День єдності, який вивів на площі і до пам’ятних місць сотні тисяч українців.

А тим часом: Минулого тижня проглядалась протилежна тенденція – частина депутатів Верховної Ради, здебільшого із фракцій ОПЗЖ та «Слуги народу» (представників нашої області серед таких немає), олігархи почали тікати з України. За даними прикордонної служби, тільки 13 лютого було відправдено 20 чартерних рейсів. А мій колишній колега Олег Волошин, нині депутат парламенту від ОПЗЖ, виїхав автомобілем у Білорусію. Це, як мінімум, дивно. Адже саме ОПЗЖ усі роки російсько-української війни найлояльніше ставилась до Росії, навіть публічно не визнаючи її агресором. То чому ж тікати?

Влучно прокоментував це політолог Богдан Буткевич: «Думаю, що тікають вони не стільки від Путіна, скільки від страху перед українцями. Бо прекрасно розуміють, що абсолютну більшість своїх статків вони набули незаконно. І не зробили геть нічого для побудови нормальної працюючої цивілізованої системи права, яка б їх захистила. І тому, якщо почнеться реальний треш, то до них прийдуть. Вони ж бачать, як виносять магазини зброї й ростуть загони тероборони. Вони ж розуміють, що якщо дійсно запалає, то їм все згадають. Або патріоти, або просто мародери. Або й ті, й ті. Й ніяка охорона не врятує. Навіть понад те – охорона приєднається.

(…) Ця втеча розділить їхнє життя на до цього дня і після. Нема ніяких більше всевладних олігархів – є купка сцикливих злодюг. Та їх обслуги.

І той факт, що скоро все закінчиться і вони повернуться, не надасть їм статусу, який був до цього. Нова еліта народжується зараз серед тих, хто лишається».

Енн Епплбаум – журналістка журналу The Atlantic, лектор SNF Agora Institute в Університеті Джонса Хопкінса та авторка багатьох книг, відгукнулась про нинішню ситуацію так: «Іноді слід імітувати катастрофу корабля, щоб з нього повтікали шури. (...) Ніхто досі серйозно не намагався зупинити відмивання російських грошей на Заході, або російські політичні та фінансові впливи. Якнайбільше, ми їх обмежуємо. Ніхто не сприймав серйозно пропозиції, що Німеччина тепер повинна бути незалежною від російського газу, що Франція повинна розібратися з політичними партіями, які приймають російські гроші, або Британія та США повинні зупинити російських олігархів, які скуповують нерухомість в Лондоні або Маямі. Ніхто не припускав, що правильною відповіддю на інформаційну війну Путіна з нашою політичною системою буде інформаційна війна проти його системи.

Зараз ми на межі потенційно катастрофічного конфлікту. Евакуюються посольства США, Великої Британії та Європи в Україні; громадянам рекомендують виїхати. Але цей жахливий момент не тільки доказ провалу дипломатії. Це також показує нездатність західних дипломатів, політиків, журналістів та інтелектуалів розуміти, якою країною стає Росія, і готуватися до цієї зміни. Ми не хотіли бачити представників цієї країни такими, ким вони є насправді. Ми не хотіли говорити з ними так, щоб принести результат. Тепер може бути занадто пізно».

Тверезий погляд. Добре, аби він став всеохопним у всьому світі. Хоча реально протистояти агресорові, однак, доведеться насамперед нам, українцям. Учора війна не розпочалась. Але загроза її не минула і коли мине – невідомо. Та й чи мине колись, доки матимемо поряд РФ?

Десь прочитала анекдот: у криївці, забутій Богом і людьми, засидівся старий вояк УПА. Вийшов до людей і питає: «Що у світі діється?» – «Війна, діду, з Росією» – «І де наші воюють?» – «На Донбасі». – «О, то хлопці добряче просунулись!»

По суті, так воно й є, за роки незалежності ми таки просунулись: відвоювали свідомість більшості українців, відрубали імперську пуповину від їхніх мізків і сердець. Але процес цей не завершено. Бо якби абсолютна більшість українців міркували, як той старий вояк, і вісім років тому у Росії шансів би не було. Віримо, що вже немає, і не буде.

Світлана Орел

Надрукувати