«Слуги» підуть у ОПЗЖ?

Перегляди: 450

З огляду на те, як читач бачить завтрашній день України і Україну майбутнього, мої думки можуть здаватися контраверсійними. Я дотримуюсь позиції, що вона має стати модерною унітарною демократичною державою, зведеною на власних традиціях і культурі та цивілізаційних досягненнях світу. А чи стане такою – залежатиме, зокрема, й від процесів, які відбуватимуться за наслідками виборів 25 жовтня. То так тільки здається, що загальнодержавні питання вирішуються в Києві, а на місцях – дороги, тепло, водопостачання, каналізація, сміттєзвалища. Велика політика справді планується в Києві, однак здійснюється на місцях. Зокрема, й через ті ж дороги, тепло, водопостачання… А головне – політичну підтримку знизу.

Наше суспільство неоднорідне. Маємо понад три сотні партій та багато вождів – таких, сяких і отакеньких. Плюс традиційне «що то за солдат, котрий не мріє стати генералом». Насправді ж, в Україні існують лише дві партії – українська й антиукраїнська. І є тільки два харизматичні лідери – Зеленський та Порошенко. Сподіваюсь, обидва належать до першої, хай і помітно різняться між собою. Втім, багато у чому й схожі, хоч і не зізнаються в тому й самим собі. Обоє борються за місце лідера нації. Обоє – далеко не янголи. Але інших на сьогодні немає. І чекати на «Вашингтона з новим і праведним законом» ніколи. Бо є ще й третій, з тих, що «як кішечка підкрадеться, вижде нещасливий у тебе час та й запустить пазурі в печінку».

Щоправда, якби чергові президентські вибори відбулися сьогодні, то більшість українців проголосувала б швидше за Олю Полякову, ніж за нього. Але він так не думає. І робить своє. Результати нинішніх виборів додали йому впевненості. Після сформування місцевих органів влади він візьметься за створення альянсів із представниками партій лівого спрямування, перебіжчиків зі «Слуги народу», різної антиукраїнської дрібноти та частини електорату, котра ще й досі не зрозуміла, що (вибачте за заяложене прислів’я) дармовий сир буває лише у мишоловці. Ситуація вкрай небезпечна. Бо якщо не протиставити цьому єдність демократичних сил, то в багатьох радах правитиме бал корпорація «Медведчук і Ко», де Ко означає «колаборанти». Що з того матимемо? Коли сказати одним словом – саботаж. На нас очікують «собачі бої» по всій Україні навколо питань мови, релігії, декомунізації, НАТО і європейського вибору, союзів – Європейського та Тайожного… Все це відволікатиме від реформ, вирішення нагальних питань, ділитиме людей і здобрюватиме грунт для поширення антиукраїнських настроїв.

Я ще не знаю. які результати виборів на Кіровоградщині, але, думаю, вони не набагато різняться від всеукраїнських. Тож очікуємо гарячих дискусій про назву міста («Чтобы не стыдно было перед Москвой»), викладання для іноземних студентів російською мовою (ніби вони приїхали не з Кенії, Пакистану чи Єгипту, а з Вологди), поновлення економічних зв’язків з Росією (замість того, щоб удосконалювати власну продукцію та шукати нові ринки збуту) тощо. А з прийняттям закону про референдум, який дехто обіцяє українцям до кінця року, вони тільки тим і займатимуться, що організовуватимуть місцеві опитування з найбезглуздіших питань. Затятий прихильник подачі дніпровської води в Крим Олександр Качура (заступник парламентського комітету з питань самоврядування) ще за пів місяця до виборів заявив про можливість об’єднання на місцях депутатів від «Слуги народу» та ОПЗЖ: «Слуги» однозначно об’єднаються з ОПЗЖ в регіонах після місцевих виборів». За словами Качури, уникнути необхідності співпраці з ОПЗЖ буде неможливо, оскільки на Сході України є регіони, де буде значна підтримка цієї партії, тому «треба буде якусь конструкцію вибудовувати». Для чого? Нагадаю, що пан Качура станом на березень нинішнього року був керівником підрозділу «Українського вибору» в Соломенському районі Києва, а «Вибір», як відомо, очолює співголова фракції ОПЗЖ у Верховній Раді Віктор Медведчук.

Вихід один – єднання навколо української ідеї. Пора вже вам, шановні наші гаранти, без радників і порадників сісти разом за одним столом, подивитись один одному в очі, виказати все, що один про другого думає, пообіцяти, що ніхто з вас на наступних виборах не балотуватиметься і заявити про це офіційно (без чого не буде взаємної довіри), потиснути, не рахуючись із карантином, один одному руки і взятися разом за українські справи. Всі інші речі відсунувши до кращих часів. Суперництво, вочевидь нерозумне і не шляхетне, не додасть довіри ні одному, ні другому, а лише сформує у кращому випадку два осібних табори – національно-демократичної опозиції («ЄС», «Батьківщина», «Голос») і державників із «Слуг народу». Картина політичних симпатій українців досить строката, так легко потрапити й чорту в зуби. Турбулентність в українському політикумі, остаточна втрата довіри до влади тільки на руку ненаситній північній сусідці.

Сталін і Черчилль теж ненавиділи один одного. Але діяли заодно, коли йшлося про подолання спільного ворога. Сьогодні перед Порошенком і Зеленським стоять завдання історичної ваги: для першого – зберегти і наростити національно-демократичний потенціал країни, другого – втримати ситуацію в Україні і не дати їй звернути з праведного шляху. Як цього домогтися, не знаю, я не політик. Шляхів мають шукати вони. Та переконаний, що інакше зруйнуємо Україну власними руками.

Броніслав Куманський

Надрукувати