Повномасштабне вторгнення Росії стало фінальною точкою переходу світу від фази ілюзорної глобалізації до фази жорсткої конкурентної фрагментації. Ми стали свідками смерті постісторії.
Сьогодні вже очевидно, що війна не зруйнувала світового порядку — він був мертвий іще 2008-го чи 2014-го. Ці чотири роки були потрібні лише для того, щоб Захід подолав болісний шлях трансформації: від епохи Ангели Меркель із її заспокійливим «тільки не за моєї каденції» до усвідомлення Фрідріхом Мерцом, що старий світовий порядок зруйновано остаточно.
Ми увійшли в епоху, коли політичну глобалізацію заміщено геополітичними та геоекономічними блоками. Ми спостерігаємо фундаментальний зсув концептів від «взаємозалежності як запоруки миру» до «взаємозалежності як зброї». Торговельні стосунки та ланцюги постачання перетворилися на інструменти примусу, а універсальні правила — на силову політику великих держав і боротьбу за сфери впливу.
Це не тимчасова криза, яку можна перечекати за столом переговорів. Це структурний злам міжнародної системи. І ціна цього розламу приголомшлива. Ми оцінюємо сукупну втрату України та світу в цій війні за чотири роки в понад три трлн дол. За консервативнішими оцінками CEPR, економічна вартість російської агресії наближається до позначки 2,4 трлн дол. Україна в цій новій реальності більше не є буфером чи просто жертвою. Вона стала активним суб’єктом, що формує нову архітектуру безпеки, й водночас драйвером оборонних інновацій та моральним прикладом для демократичного світу.
Проте світ не перейшов до нової стабільності. Ми перебуваємо у фазі unstable multipolar deterrence — нестійкого багатополярного стримування. Це проміжний стан світу — постійні регіональні конфлікти, де ескалація є свідомою стратегією, а економічна фрагментація стає нормою. І саме з цього погляду ми маємо аналізувати те, що сталося за ці чотири роки, й те, що очікує нас на горизонті 2027-го і далі в період турбулентності перед фазовим переходом.
Глобальна шахівниця: стратегії контрольованої турбулентності
За ці чотири роки Китай продемонстрував наочний урок переходу до асиметричного прагматизму замість «безмежної дружби» у стосунках із РФ. Пекін не став прямим бенефіціаром війни, але віртуозно використав її для тестування західної системи безпеки та санкційної архітектури. Для Китаю війна в Україні — це гігантський краш-тест колективного Заходу.
- РФ як молодший партнер: Пекін свідомо зберігає Росію в орбіті свого впливу, використовуючи її ослаблення для посилення залежності.
- Фінансова альтернатива: війна прискорила просування юаня та розрахунків поза системою SWIFT як альтернативного центру безпеки.
- Економічний диктат: ціна «дружби» для Кремля зростає — Китай купує російські енергоносії з дисконтом у 25–28 дол. до еталонного Brent, що значно більше, ніж на початку вторгнення (1–2 дол.).
- Прагматичний розрахунок: упродовж 2024–2026 років Китай остаточно перейшов від риторики про «безмежну дружбу» до стратегії, де Росія — це технологічно відсталий партнер, якому можна дорого продавати компоненти. Як торговельний партнер Китай для Росії виявився набагато гіршим і жорсткішим, ніж колись був ЄС.
США: повернення до «Великої гри»
Вашингтон остаточно відмовився від ліберального ідеалізму на користь жорсткого великодержавного суперництва.
- Новий ізоляціонізм: доктрина «Монро 2.0» та NSS 2025 зафіксували повернення США до захисту власних інтересів через тарифну політику й тиск на союзників.
- Мілітарна індустріалізація: нова промислова політика (CHIPS Act, оборонне виробництво) та зростання військового бюджету стали фундаментом американської стратегії.
- Транзакційна безпека: за часів «Трампа-2» питання гарантій безпеки перетворилося з інституційних зобов’язань на предмет транзакційної політики, що стало серйозним ризиком для довгострокової стабільності.
Європа: стратегічне дорослішання через біль
Європа продемонструвала здатність до трансформації швидше, ніж прогнозували скептики, але пізніше, ніж того вимагали обставини.
- Оборонний прорив: 2025 року всі союзники в НАТО вперше досяглицільового показника витрат у 2% ВВП на оборону (для порівняння: 2014-го таких було лише троє).
- Рекордні цифри: сукупні оборонні витратичленів Альянсу 2025 року сягнули 1,59 трлн дол. — це абсолютний історичний максимум.
- Амбіції на майбутнє: на Гаазькому саміті 2025 року було ухвалено зобов’язання довести витрати до 5% ВВП до 2035 року.
- Нові лідери: Польща стала лідером НАТО за витратами (4,48% ВВП), випередивши Литву (4%) та Латвію (3,73%).
Європа нарешті повернулася до мислення категоріями безпеки, а «стратегічна автономія» перетворилася з гасла на реальну перспективу.
Технологічний перелом і системна ерозія агресора
Ця війна стала лабораторією, де народилася нова парадигма сучасних збройних конфліктів. Поки світ спостерігав за лініями на мапах, відбулася доктринальна революція: перехід від війни ресурсів до війни автономних систем і штучного інтелекту. І саме Україна стала епіцентром воєнно-технологічного research and development. Україна за ці чотири роки не просто вистояла — вона перетворилася на глобального драйвера оборонних інновацій, що випереджає можливості найпотужніших військових блоків. Тут треба зазначити кілька ключових моментів:
- Експоненційне зростання дронізації: якщо 2024 року було вироблено близько 2,2 млн безпілотників, то 2025-го цей показник сягнувпонад 4,5 млн одиниць.
- Промисловий прорив у FPV: щомісячна потужність виробництва FPV-дронів зросла з 20 тис. 2024-го до 200 тис. 2025-го — це десятикратне зростанняза рік, що перевищує сукупні спроможності всіх країн НАТО.
- Зміна характеру уражень: за оцінками RUSI та CSIS із посиланням на польові інтерв’ю та бойові звіти, 2024 року на окремих ділянках фронту FPV-дрони стали панівним засобом ураження особового складу, перевершивши артилерію за частотою тактичних ударів. За даними низки російських військових джерел, частка поранень від FPV-дронів у позиційних боях могла перевищувати 70%.
- Інституційна трансформація: створення 2024 року Сил безпілотних систем як окремої гілки військ зафіксувало нову світову військову доктрину.
РФ: фасадне зростання проти реальної стагфляції
Російська воєнна модель демонструє фундаментальну невідповідність між політичними апетитами Кремля та реальними можливостями економіки. Кожен день війни коштує агресору близько 1 млрд дол. прямого бюджету, а з урахуванням опосередкованих втрат ця цифра перевищує 2 млрд дол. І ось ключові чинники:
- Економічна ілюзія: офіційні звіти про зростання ВВП на 1% 2025 року є лише ширмою для реальної стагфляції: ми в Advanter Group спостерігаємо падіння ВВП на рівні -3% за реальної інфляції понад 16%.
- Фінансове гальмування: ключова ставка Центробанку РФ у 21% фактично зупинила цивільне кредитування та розвиток промисловості.
- Бюджетна криза: дефіцит федерального бюджету РФ 2025 року перевищив 6 трлн руб., що змусило уряд вдатися до емісійного фінансування на тлі вичерпання ліквідних активів ФНБ.
- Деградація інфраструктури: технологічна ерозія охопила більшість галузей — від ЖКГ до залізничних перевезень, де падіння становить понад 4% щорічно.
Глобальна економіка: Санкції та мілітаризація
Війна спричинила незворотну перебудову світових фінансових та енергетичних потоків. Серед головних наслідків — такі:
- Енергетичний суверенітет Європи: РФ остаточно втратила свій ключовий ринок. Після піку доходів 2022 року (130 млрд дол.) газові прибутки агресора впали нижче за довоєнний рівень.
- Політизація фінансів: замороження близько 300 млрд євро активів Центробанку РФ створило історичний прецедент. Віднині суверенні резерви більше не є недоторканними, що прискорює фрагментацію глобальної фінансової системи.
- Нова індустріалізація: світ вступив у фазу «військової індустріалізації», де принципи friend-shoring (торгівля із союзниками) стали основою корпоративних стратегій. Цей тренд не зникне навіть після припинення бойових дій.
Стокгольмський інститут перехідних економік (SITE) констатував, що Росія перебуває на нестійкій траєкторії, а її економічний масштаб недостатній для тривалого суперництва із Заходом. Це підтверджує те, що обрана Україною та партнерами стратегія виснаження агресора є правильною, проте вона потребує наступного логічного кроку.
Світ нестійкої рівноваги
На основі нашого сценарного аналізу маємо визнати: світ так і не перейшов до нової «Ялти», не занурився в класичну холодну війну й не поринув у цілковитий хаос. Ми зафіксовані у фазі нестійкого багатополярного стримування, де локальні конфлікти стають хронічними, а ескалація використовується як свідома стратегія гравців.
Парадокс ядерного стримування тепер працює інакше. Воно запобігає великим зіткненням, але слугує зручним дахом для ведення локальних воєн. У цій новій реальності економічна інтеграція остаточно поступилася місцем фрагментації, а технологічні перегони у сферах ШІ, дронів і космосу стали новою ареною глобального суперництва.
Головний підсумок чотирьох років війни полягає у запізнілому, але незворотному прозрінні Заходу. Війна не зруйнувала світового порядку — вона лише висвітлила той факт, що його не існує вже понад десятиліття. І хоча Росія не опинилась у повній ізоляції, її стратегічна вага — як політична, так і економічна — радикально девальвувала.
Демократичний світ не розколовся, проте він змушений проходити крізь болісну трансформацію. Попри майбутні ризики правого реваншу в окремих країнах, реального повернення до затишної політики ігнорування загроз уже не буде. Водночас зупинка глобалізації посилила загальну крихкість системи, зробивши нас вразливішими до ядерних, кліматичних і біологічних викликів.
Україна в цій конфігурації остаточно позбулася статусу жертви чи буфера, перетворившись на активного суб’єкта великої гри. Ми стали живим доказом того, що суспільство здатне протистояти ядерній наддержаві та перемагати її технологічно.
Однак де-факто глобальна війна вже триває. Слабкість і фрагментація Заходу лише прискорюватимуть поділ світу на сфери впливу, а технології, які ми відтестували на власному полі бою, вже 2027 року стануть основою конфліктів у інших регіонах планети. Єдиний сценарій, здатний зупинити це розгортання хаосу, — формування справжньої європейської армії на базі Сил оборони України та завдання остаточної військової поразки Росії з її подальшою деконструкцією. Тільки суб’єктна та сильна Україна в центрі нової оборонної архітектури може стати запобіжником від остаточного розпаду системи глобальної безпеки.
Андрій Длігач, ДТ