З початку 2025 року все частіше на різних рівнях ведуться розмови про необхідність припинення бойових дій в Україні і переходу до переговорів з метою укладання мирної угоди. За ініціативою президента США Дональда Трампа відбулася низка зустрічей між представниками України і РФ за посередництва високопоставлених представників Білого дому в Саудівській Аравії і Туреччині з метою досягнення хоча б тимчасового перемир’я (cease-fire). Але ці зустрічі не мали позитивного результату, хіба що крім обміну полоненими. (…) На сьогодні наша Перемога – це збереження держави на 4/5 території України, подальший розвиток економіки і ОПК, запровадження реформ, необхідних для вступу в ЄС і НАТО, повернення мільйонів українців додому. Якщо ми будемо сильними і розумними, то прийде час і ми обов’язково звільнимо 1/5 тимчасово окупованих на сьогодні територій.
(…) Після зустрічі на Алясці більшість експертів і політологів вважають, що Путін обіграв Трампа, отримавши все, що він хотів: прорив ізоляції і його часткову легітимізацію, відсутність угоди про припинення вогню і уникнення нових санкцій від США. В той же час Д. Трамп отримав нищівну критику з боку експертів, американських громадян і світових ЗМІ за його провальну зустріч з воєнним злочинцем Путіним. Найбільше всі були вражені
червоною доріжкою для «дорогого гостя», аплодисменти Д. Трампа і його обійми з Путіним, руки якого заплямовані кров’ю сотень тисяч жертв…
Деякі політологи вважають, що зустріч Трампа з Путлером, це все одно якби, скажімо, у листопаді 1943 року президент США Франклін Рузвельт зустрівся з Гітлером в Тегерані, замість того, щоб зустрітися з Черчиллем і Сталіним. Під час зустрічі з Путіним Д. Трамп «забув» про обіцяні ним серйозні наслідки для Росії у разі, якщо Путін не погодиться на негайне припинення вогню. Відразу після саміту в Анкориджі, ще перебуваючи в літаку на зворотньому шляху до Вашингтона, Д. Трамп провів он-лайн конференцію з В. Зеленським і європейськими лідерами.
Реакція американців на саміт в Анкориджі
Видається, що українцям більш відома реакція європейської спільноти на результати американсько-російського саміту в Анкориджі, ніж реакція американців, тому спробую коротко поінформувати читачів про те як власне сприймалися в США ці результати, точніше їх відсутність.
Перші демонстрації протесту в США проти зустрічі Д. Трампа із Путіним відбулися увечері 14 серпня в Анкориджі на Алясці. Сотні учасників демонстрації тримали українські та американські прапори, а також плакати із гаслами на підтримку України: «Аляска підтримує Україну!», «Нічого про Україну без України!», «Зеленський має бути тут!». Слід зазначити, що одночасно в Анкориджі відбувалися також масові демонстрації підтримку Д.Трампа і його адміністрації.
16 і 17 серпня у понад 300 містах США, включаючи Вашингтон, відбулися масові акції протесту з багатьох причин: проти ініціатив адміністрації Трампа щодо редистриктингу – процесу перегляду меж виборчих округів. Демонстранти протестували також проти жорсткої політики адміністрації Трампа щодо мігрантів та присутності підрозділів національної гвардії у містах. Водночас значна кількість протестувальників тримали плакати із засудженням зустрічі Д.Трампа на Алясці із військовим злочинцем Путіним. Протести охопили 44 штати та округ Колумбія. Демонстрації протесту організувала Демократична партія як частину постійної кампанії спротиву другому терміну президента Д. Трампа, що триває з січня 2025 року.
(…)До критики Д. Трампа також залучилося чимало відомих в США політичних діячів. Так, колишній спецпредставник США по Україні Курт Волкер заявив в етері Fox News, що Трамп програв ці переговори. За його словами, це дуже схоже на Мюнхенську угоду з Гітлером. Губернатор штату Каліфорнія, демократ Ґевін Ньюсом розкритикував Трампа, заявивши, що той претендує на Нобелівську премію, але схиляє коліна перед Путіним.
(…) В демократичних країнах політики і чиновники ставляться досить уважно до своїх рейтингів серед місцевого населення. Згідно з даними останнього опитування Reuters/Ipsos, проведеного 13-18 серпня, після зустрічі Трампа з Путіним, рейтинг схвалення президента США становить 40%, що є найнижчим показником за його другий термін, а рейтинг несхвалення зріс на два пункти з липня до 54%.
Д. Трамп і його адміністрація змушені рахуватися з тим, як американські громадяни ставляться до підтримки України. Отримані в середині травня 2025 року результати опитування Harvard CAPS/Harris Poll свідчать про те, що 62% американців вважають, що адміністрація Д. Трампа має продовжувати постачати зброю Україні та запроваджувати санкції проти Росії. Крім того, 64% американців вважають, що США повинні надати Україні прямі гарантії безпеки після перемир’я, щоб Росія не могла поновити агресію проти України. Водночас 66% відсотків респондентів вважають, що Путін маніпулює Д. Трампом та лідерами Заходу, тоді як 62% вважають, що президент України В. Зеленський щиро хоче припинити війну. Напевно станом на поточний серпень ці показники дещо змінилися у той чи інший бік.
Зустріч Зеленського і лідерів ЄС з Трампом у Вашингтоні
16 серпня Д. Трамп поінформував європейських союзників і президента В. Зеленського про результати своєї зустрічі з Путіним на Алясці. Але, зважаючи на надзвичайну важливість процесу припинення війни в Україні, телефонної розмови явно було не достатньо. Думаю, що бажання зустрітися виникло одночасно як у Д. Трампа, так і в європейських лідерів. (…)
На зустрічі В. Зеленського з Д. Трампом в Овальному кабінеті були присутні керівник ОПУ А. Єрмак, перший заступник міністра закордонних справ С. Кислиця та секретар РНБО Р. Умєров. Я продивися в YouTube ті частини зустрічей Д. Трампа із В. Зеленським та лідерами Європи, які відбувалися в присутності журналістів. Ці зустрічі були схожі на зустрічі
давніх друзів, які були дуже раді побачитися і поспілкуватися. Було чимало взаємних компліментів, майже сімейна атмосфера. Схоже, що європейські лідери, враховуючи особливості мінливого характеру Д. Трампа, вже виробили особливий формат і стиль спілкування з ним в дуже ввічливій і джентльменській формі, щоб доносити до нього свої плани та ідеї, виставляючи все так, що нібито без Трампа, без його мудрої керівної ролі ці плани та ідеї аж ніяк не можуть бути реалізовані. При цьому важливо, щоб Трамп відчував матеріальний зиск для США від реалізації планів, запропонованих європейськими лідерами. Водночас європейські лідери не заперечуватимуть, якщо через деякий час Трамп виступатиме в ролі автора цих планів та ідей, оскільки це надаватиме цим планам ще більшої ваги, а Трампу – ще більшого авторитету і поваги від партнерів. Такий формат і стиль спілкування з Трампом можна назвати дипломатією вищого рівня.
Природно, що на відкритих для ЗМІ зустрічах було мало конкретики щодо мирного врегулювання в Україні, тим більше, що Д. Трамп практично ухилявся відповідати на питання журналістів, пов’язані з війною в Україні.
Питання гарантій безпеки для України за участі США було найбільш важливим на переговорах в Білому домі. Раніше в цей день генеральний секретар НАТО Марк Рютте в інтерв’ю американському телеканалу Fox News сказав, що група із 30 країн, включаючи Японію та Австралію, вже кілька місяців як працює над розробкою концепту гарантій безпеки для України. Серед варіантів гарантій безпеки згадувався також запропонований прем’єр-міністеркою Італії Дж. Мелоні варіант, аналогічний 5-ій статті Статуту НАТО. Цей варіант передбачає, що партнери України з країн НАТО зобов’язуватимуться протягом 24 годин ухвалити рішення про військову чи економічну підтримку України у разі відновлення агресії з боку Росії. Разом з європейськими партнерами В. Зеленський намагався пояснити Д. Трампу, що гарантії безпеки для України – це гарантії безпеки для Європи, що мир в Україні – це мир у Європі. За словами В. Зеленського, безпека України складається з двох компонентів: «сильної армії та гарантій з боку великих країн, у тому числі й США».
Д. Трамп підтвердив готовність США забезпечувати безпекові гарантії Києву, але виключив відправку американських солдатів до України, заявивши про можливість повітряної підтримки з боку авіації США. Президент Франції Е. Макрон та прем'єр Британії К. Стармер наголосили, що найважливішим результатом переговорів у Білому домі була готовність США взяти участь у підготовці гарантій безпеки для України. Після зустрічі у Білому домі В. Зеленський сказав, що деталі безпекових гарантій для України європейські партнери мають узгодити із США протягом 10 днів. Досягнута домовленість, що держсекретар Марко Рубіо очолить робочу групу з радників національної безпеки США та представників НАТО, яка має розробити проєкт безпекових гарантій для України.
Як не дивно, Москва наполягає на участі Росії та Китаю (?!) в гарантіях безпеки для України. За словами глави МЗС РФ С. Лаврова, «Росія повинна мати право вето на застосування будь-яких гарантій безпеки для України». Сподіваюся, що президент США і європейські лідери проігнорують ці забаганки Москви.
В кінці переговорів Д. Трамп поговорив по телефону з Путіним і сказав, що той пропонує спочатку провести двосторонню зустріч Україна – Росія, а потім тристоронню за участі Д. Трампа. На мій погляд, ідею двосторонньої зустрічі Україна – Росія висунув скоріше сам Д. Трамп. Принаймні речниця Білого дому К. Левітт 19 серпня заявила, що президент США «хоче, щоб ці дві країни (Україна і РФ) втупили в прямі дипломатичні переговори». Напевно Д. Трамп сподівається, що всю «важку роботу» без нього виконають Зеленський і Путін, а під час наступної тристоронньої зустрічі при його присутності буде підписано якийсь підсумковий документ. На мою думку, це марні сподівання. Навряд чи Путін ризикуватиме вести переговори із Зеленським, щоб почути від нього відмову на всі його божевільні забаганки. Водночас, в Кремлі вважають що саме Д. Трамп допоможе Путіну нав’язати Києву капітуляцію перед Москвою.
(…) На думку багатьох спостерігачів, 18 серпня у Білому домі відбулися історичні переговори, які відкривають нові перспективи для євроатлантичної інтеграції, але, на жаль, матеріали цих переговорів не зафіксовані в підсумковому офіційному комюніке, підписаному усіма учасниками переговорів, що дозволяє коментувати результати цих перемовин як кому заманеться. Водночас 20 серпня прессекретарка Білого дому Керолайн Лівітт повідомила, що Д.Трамп збирається обговорювати з Путіним «прийнятні для Росії гарантії безпеки для України» (?!)… Переконаний, що ця «історична інформація» не могла не викликати бодай стриманої критичної реакцію з боку президента В. Зеленського та наших європейських партнерів, але вони утрималися від публічних коментарів.
(…) І все ж хотілося б завершити цей текст більш оптимістично. 24 серпня президент США Д. Трамп привітав народ України з Днем Незалежності і заявив, що «український народ має незламний дух, а мужність України надихає багатьох». «У цей важливий день знайте, що Сполучені Штати поважають вашу боротьбу, шанують ваші жертви й вірять у ваше
майбутнє як незалежної держави», – йдеться в тексті привітання. Американський лідер також наголосив, що «зараз настав час покласти край безглуздим вбивствам». За його словами, Сполучені Штати підтримують врегулювання на основі переговорів, яке має призвести до міцного, тривалого миру, що покладе край кровопролиттю та захистить суверенітет і гідність України. Президент України В. Зеленський подякував Д. Трампу за привітання і висловив подяку Сполученим Штатам за підтримку України у боротьбі за незалежність, свободу та мир. Держсекретар Марко Рубіо також привітав українців з Днем Незалежності.
Висновки і прогнози
- Сподіватися на те, що Трамп колись нарешті зрозуміє що собою являє Путін до останнього часу не було достатніх підстав, оскільки і Трамп, і Путін живуть в створених ними ілюзорних світах. Ідеологією путінізма і трампізма є примат сили. Для Путіна ідея-фікс полягає в його намаганні відтворити Російську імперію і російське рабське «насєлєніє» може йому лише аплодувати, що б він не робив. На відміну від Путіна, Трамп є президентом країни з великими демократичними традиціями, в якій він не може бути диктатором, як би він цього не хотів. Донедавна Трамп очевидно вважав, що все можна одноосібно «порешать» з Путіним, незалежно від настроїв в американському суспільстві, а також в європейській спільноті. Проте останнім часом з’явилися деякі ознаки того, що Трамп дедалі більше починає розуміти, що це неможливо. І в розумінні цього йому допомагають європейські партнери.
- За три з половиною роки російсько-української війни Д. Трамп жодного разу публічно не назвав Путіна агресором, натомість досить часто намагався здійснювати грубий тиск на президента В. Зеленського, при цьому роблячи різноманітні реверанси на адресу російського диктатора і називаючи його своїм другом. Водночас слід зазначити, що завдяки послідовній підтримці України з боку лідерів провідних європейських країн, а також Канади, Японії, Австралії та інших країн, Д. Трамп змушений взаємодіяти з ними у справі надання допомоги Україні.
- Президент Д. Трамп неодноразово заявляв, що «Росія – велика і сильна країна, а Україна – мала і слаба, тому Україна має піти на певні територіальні поступки Росії, якщо не хоче через деякий час втратити всі свої землі». Але чому Трамп не задумається над тим, що «мала» Україна вже три з половиною роки поспіль стримує «велику» Росію за допомогою наших європейських партнерів, США та багатьох інших країн світу? Україна залишиться непереможною тому, що вона є органічною частиною європейської сім’ї народів, вона є частиною вільного світу, лідером якого є США.
- Схоже, що до останнього часу Д. Трамп не переймався особливо тим як саме закінчиться війна в Україні, головне, щоб вона якось закінчилася, навіть в результаті капітуляції України. Д. Трамп просто хоче приписати собі заслугу завершення російсько-української війни, отримати Нобелівську премію, не переймаючись особливо захистом українських національних інтересів, оскільки ця війна заважає йому поновити економічну співпрацю з Росією і примарними сподіваннями «відірвати» її від Китаю. Трамп ніяк не може зрозуміти, що РФ вже давно стала васальним придатком Китайської імперії. У 2024 році загальний товарообіг між РФ і КНР становив 237 млрд. дол., а між РФ і США – всього 3.5 млрд. дол.
- Путін переконаний, що перемагає на фронті, завдяки чому він матиме більше можливостей тиску на Київ на майбутніх переговорах і створення хаосу в Україні, що, як він сподівається, посилить його шанси на зміну «нинішньої бандерівської влади» на проросійську владу. Головним завданням Кремля на даному етапі є аж ніяк не мир в Україні, а спроба вийти з міжнародної ізоляції шляхом перезавантаження в черговий раз російсько-американських відносин. Кремль намагається розвести «український конфлікт» і відносини із США, спокушаючи Д. Трампа обіцянками про неймовірні економічні вигоди для США від співпраці з РФ в енергетиці та інших галузях економіки.
- За 34 роки незалежності України між США і Україною було підписано близько 200 двосторонніх документів, частина з яких має стратегічний характер, зокрема «Хартія Україна-США про стратегічне партнерство», оновлена версія якої була підписана 10 листопада 2021 року, замінивши попередню, підписану у Вашингтоні 19 грудня 2008 р. Втім адміністрація президента Д. Трампа ігнорує цей та інші двосторонні документи стратегічного характеру, заявляючи про нейтральний статус США, відносно російсько-української війни.
- На відміну від екс-президента Дж. Байдена, який принаймні декларативно підтримував статус стратегічних відносин між США і Україною, президент Д. Трамп намагається виступати у ролі досить специфічного посередника між Україною та РФ. Зазвичай, статус класичного посередника у будь-якому конфлікті передбачає, що він має допомагати сторонам конфлікту знайти прийнятний для обох сторін конфлікту спосіб його розв’язання, при цьому бути неупередженим, нейтральним і конфіденційним. На мій погляд, посередництво Д. Трампа з метою припинення війни між Україною і РФ до останнього часу, м’яко кажучи, не зовсім відповідає класичному статусу посередника.
- Зважаючи на незмінну ультимативну позицію Москви, яка вимагає капітуляції України, вже зараз можна сказати, що досягнення до кінця 2025 року взаємоприйнятної мирної угоди для обох країн видається малоймовірним. На даний час і в ближчій перспективі максимум, що може бути досягнено на переговорах, – це припинення бойових дій на певний період часу. На разі важко сказати скільки це тимчасове перемир’я може тривати, якщо воно буде досягнуте.
- Сьогодні перед ЗСУ стоїть стратегічне завдання не допустити просування противника на захід від окупованих територій, виснажити і послабити наступальний потенціал ворога, завдавати ударів по його військових і промислових об’єктах в глибині території РФ і примусити його таким чином почати переговорний процес з метою припинення війни на прийнятних для України умовах.
- До цього часу Путін постійно заявляв, що йому немає сенсу вести переговори тет-а-тет із «нелегітимним» В. Зеленським». І раптом він нібито погодився на цей формат переговорів, очевидно сподіваючись, що він, як супер досвідчений політик, задавить Зеленського. Видається, що Путін не очікував, що В. Зеленський може погодитися на двосторонні переговори. Скоріше всього, Путін буде затягувати проведення зустрічі із Зеленським, тим більше, що її результати не важко передбачити: жодного прийнятного для обох сторін результату апріорі не може бути. Потенційно цю зустріч Путін може використати лише для того, щоб в черговий раз стверджувати, що Зеленський не хоче миру.
- В історії відомі приклади, коли після припинення бойових дій мирні угоди не укладаються протягом десятиліть. Так, між Росією та Японією досі не укладено повноцінний мирний договір після Другої світової війни. Головною перешкодою є спірні території – чотири південні Курильські острови, які Японія вважає своїми, а Росія – своїми. При цьому з 1945 року Росія продовжує окупацію згаданих островів. Інший приклад: з 1953 року і до сьогодні між КНДР і Республікою Корея досі не укладено мирну угоду після Корейської війни, тому юридично конфлікт вважається таким, що триває. Не виключено, що подібна ситуація може вникнути між Україною і РФ, не приведи Боже…
- Питання так званого обміну територіями між Україною і РФ виходить за межі компетенції президента України, хто б ним не був. Це питання також виходить за межі компетенції Верховної Ради України і воно не може бути вирішеним навіть за результатами референдуму, як про це сказав спікер ВРУ Р. Стефанчук. Наші землі належать не лише нинішньому поколінню українців, вони належали минулим поколінням і належатимуть багатьом майбутнім поколінням. Питання української землі – святе питання. Де-факто тимчасово окуповані ворогом українські території ніколи не будуть визнані Україною де-юре такими, що належать ворогу. Через 5, 10 чи більше років ми обов’язково повернемо наші землі. Скоріше всього це станеться тоді, коли рашистська імперія розвалиться. І це неодмінно станеться, бо всі імперії рано чи пізно розвалюються. Українці врятують від поневолення рашистами не лише себе, а й багато народів нинішньої рашистської імперії…
Олексій Волович,
кандидат історичних наук,
полковник у відставці
Публікується зі скороченнями за https://geostrategy.org.ua/analityka/dopovidi-ta-prezentaciyi/vazhkyy-i-dovgyy-shlyah-do-myru-v-yevropi