Від побєдославія до побєдобєсія

Перегляди: 338

Москва і звезені до неї тисячі статистів святкуватимуть 75-річчя…Чого? Важко сказати. Якщо закінчення 2-ї світової війни – то цю справді важливу подію більшість людства відзначатиме 2 вересня. Якщо початок вигаданої Сталіним Великої вітчизняної війни – 22 червня.

Багато, надзвичайно багато загадок і таємниць залишила та війна. Сьогоднішнє покоління у країнах колишнього СРСР навіть не чуло про «Енциклопедію Великої вітчизняної війни», яку Москва видавала …чотири рази. Перше видання підганяли під Сталіна, друге під Хрущова, третє під Брежнєва, нарешті сучасне – під Путіна. Ясна річ, останнє вивчають у школах, студентських аудиторіях, у армії лише у путінській Росії. Від перших трьох не лишилося й сліду, хіба що у чиїхось приватних бібліотеках або державних архівах. Моїм ровесникам дурили голови статтями саме тих трьох видань. Лиш тепер справжні науковці вивчають справжні документи і розкривають народу правду про ту світову бійню, яку у СРСР, починаючи з 1965 року, віднесли до всенародних державних свят нарівні з 1 травня та Жовтневою революцією.

Мені, історику і журналісту, затьмареному чадом комуністичної пропаганди, теж доводилося вивчати, опісля писати про події «Великої Вітчизняної». Писав і про Парад перемоги 24 червня 1945 року, розшукав майже три десятки його учасників, що жили на території нашої області, листувався, зустрічався з ними. Це прості, в основному, селянські хлопці, яких у 1943-1944 роках підмітали польові військкомати та спецпризначенці і у більшості навіть не переодягнених у військову форму та беззбройних кидали у пекло смертельних боїв. Не багато їх дійшло до Берліна, одиниці – до тріумфу на Красній площі Москви. Насправді, той тріумф був не їхній, не всенародний. Перш за все, він був сталінський і його найближчого оточення та вищої військової касти.

Для них Верховний Головнокомандувач Сталін влаштував у Кремлі прийом на честь радянських полководців. Саме так називалося зібрання, яке на королівському рівні, з вишуканими напоями і наїдками всю ніч відзначали свої заслуги перед партією Леніна-Сталіна, соціалістичною Батьківщиною та радянським народом сталінські полководці. Тільки народ у той час сапою і лопатою обробляв безкраї колгоспні лани, кайлом довбав вугілля у шахтах, кочергою діставав з печей розплавлені чавун і сталь, учорашні бійці – переможці фашизму – продавали на базарі бойові нагороди заради шматка хліба, на саморобних візках переміщалися вагонами пасажирських поїздів, випрошуючи милостиню. На прийом не потрапили справжні полководці, які у цей час вели за собою приречених на смерть від спраги у пекучих пісках Манчжурії та від куль японських самураїв синів робітників і селян, яким удалося вижити під Берліном від німецьких фау-снарядів.

Навіть зміст самого прийому приховувала московська пропаганда. Стенографічний запис його проведення ретельно вичитав тамада застілля Молотов, після нього головний розпорядник Сталін. Лиш після цього дещо потрапило у обмежену пресу і пізніше ніколи ніде не згадувалося. Записи стенографістів взагалі лежали під грифом секретності багато десятиліть. Бо хіба можна було повідомляти народу про те, що стенографісти зафіксували 31 тост, 5 належало Сталіну, у яких мова йшла про 45 полководців. У газетних звітах названо 28 тостів, з них два сталінські, із згадкою 31 особи. Газети повідомили прізвища усього трьох з десяти воєначальників, названих у тостах. Мабуть, вони втратили довіру вождя у ході прийому – хтось після чергової дози вжитого шампанського і коньяку ляпнув не те, що хотів почути Сталін, або заперечував щодо майбутнього параду, який Сталін визначив провести рівно через місяць, розписав сценарій по секундах.

Щоб виконати вказівки Верховного, треба було докласти більше людських зусиль і бюджетних коштів, ніж для відновлення економіки зруйнованого під час війни міста обласного рівня. Особливо ретельно, до слова, Сталін правив текст свого тосту, призначеного для преси. Адже це був програмний політичний документ, який визначав національну політику КПРС на майбутнє, Кремль тримає його на озброєнні і тепер.

Пропоную ознайомитися з окремими документами щодо прийому полководців та характеристики окремих з них самим Сталіним. Над тлумаченням їх уже не одне десятиріччя працюють історики, науковці, дослідники. Але… Сталін і його оточення уміли ховати кінці. Розплутує їх сьогодні спадкоємець епохи Сталіна його послідовник неовождь Російської Федерації Путін. Сталінське побєдославіє він перетворив на своє побєдобесіє. Сценарій той самий, виконавці нові. 

Юрій Матівос

 

Тост Сталіна

«Товарищи, разрешите мне поднять еще один, последний тост. Я хотел бы поднять тост за здоровье нашего Советского народа и, прежде всего, русского народа (Бурные продолжительные аплодисменты, крики „ура“). Я пью, прежде всего, за здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза. Я поднимаю тост за здоровье русского народа потому, что он заслужил в этой войне общее признание, как руководящей силы Советского Союза среди всех народов нашей страны. Я поднимаю тост за здоровье русского народа не только потому, что он — руководящий народ, но и потому, что у него имеется ясный ум, стойкий характер и терпение. У нашего правительства было немало ошибок, были у нас моменты отчаянного положения в 1941-1942 годах, когда наша армия отступала, покидала родные нам села и города Украины, Белоруссии, Молдавии, Ленинградской области, Прибалтики, Карело-Финской республики, покидала, потому что не было другого выхода. Иной народ мог бы сказать Правительству: вы не оправдали наших ожиданий, уходите прочь, мы поставим другое правительство, которое заключит мир с Германией и обеспечит нам покой. Но русский народ не пошел на это, ибо он верил в правильность политики своего Правительства и пошел на жертвы, чтобы обеспечить разгром Германии. И это доверие русского народа Советскому правительству оказалась той решающей силой, которая обеспечила историческую победу над врагом человечества, — над фашизмом. Спасибо ему, русскому народу, за это доверие! («Военные парады на Красной площади. М. 1987, стр.125).

Із спогадів маршала А. Єрьоменка

На торжественном приеме И.В. Сталин, произнес тост за великий русский народ и его долготерпение. Речь была краткой, содержательной и никого не оставила безучастным. Умел вождь удивить и впечатлить слушателей, чего уж говорить. После приёма к Сталину подошел растроганный маршал бронетанковых войск Павел Рыбалко, человек надо сказать не склонный к сантиментам:

– Как вы здорово, товарищ Сталин, замечательно, сказали о русском народе! Откуда вы, грузин, так глубоко знаете русский народ? Сталин, удивлённо взглянул на танкиста, а затем сердито ответил: -

– Я не грузин – я русский, грузинского происхождения!

Надрукувати