Більшовики викидали з книжок ідеологічно неприйнятне, новітні комісари зчинили скандал навколо цитат майже сторічної давності

Перегляди: 1003

ЗАЯВА

лауреатів обласної літературної премії імені Евгена Маланюка різних років

Незабаром завершиться другий десяток років, звідколи в краї обласною радою народних депутатів засновано обласну літературну премію імені Евгена Маланюка. Це була друга за рахунком премія, яка з’явилась у області за часів державної незалежності. Вона вже має свою історію: змінювала і положення, і номінації – не змінювались статус і серйозне ставлення до до проведення кількамісячних заходів щороку (жовтень-січень: висування претендентів, обговорення творів у ЗМІ, визначення лауреатів) і вшанування їх у день народження Поета 2 лютого.

Однак в останні роки навколо премії зчиняються скандали. Зрозуміло, що немає одностайності в оцінці творів висуванців і суперечки неминучі. І це нормально – ми живемо в демократичному суспільстві. Проте практика нинішнього року показала, що під виглядом демократії окремі особи дозволяють собі, м’яко кажучи, непарламентські методи впливу на визначення лауреатів. І якщо позаминулого, 2019-го, року рішуче втручання громадськості на рішення конкурсної комісії було виправдане (номінувалась книга із біографіями російських науковців-літераторів, прихильників «русского мира»), то нинішнього року об’єктом атаки безпідставно стала книга одеського літератора і державного службовця Івана Задої «…Сонечку мого життя», яка розповідає про нелегку долю впродовж ХХ століття письменника 20-30-их років, який видав три книги у Харкові, Москві й Ленінграді під псевдонімом Сергій Тасін, а далі, повернувшись на батьківщину, в Олександрію, Сергій Григорович Гончаров працював у місцевій пресі й найдовше у педагогічному училищі, викладаючи українську літературу, виховуючи фахівців для шкіл та інших навчальних закладів.

Іван Задоя композиційно вилаштував розділи книги за жанром нон-фікшн (література факту), з яких читач знайомиться з трьома авторськими нарисами про Гончарова-Тасіна, з його творами 20-30-их років, багатою епістолярною спадщиною (листування з відомими письменниками Ю.Смоличем, Ю.Тріфоновим, К.Сімоновим, В.Мисиком, М.Дудіним, Л.Первомайським, Г.Троєпольським, М.Бажаном…), детальними коментарями до кожного імені, архівними фотографіями… Книга отримала позитивні відгуки у обласній періодиці (Антоніна Корінь, Йван Байда) і всеукраїнській (Ярина Цимбал). На засіданні журі 27 січня 10 голосів із 11 були віддані за цю книгу.

Різкій критиці піддав видання краєзнавець, кандидат історичних наук, старший викладач Кіровоградського інституту післядипломної педагогічної освіти імені В.О.Сухомлинського Юрій Митрофаненко: обравши об’єктом критики не всю книгу, а лиш окремий розділ творів С.Тасіна, визбируючи з них пробільшовицькі строфи та рядки. А якою тоді могла бути література? Це спекулятивний погляд на творчість без врахування фактору доби творення. Митрофаненко поширив свої однобокі інвективні екзерсиси у соціальних мережах, опублікував у міській та столичній пресі, а після засідання журі став закликати своїх прихильників прийти на вручення нагород і висловити ганьбу, перетворивши фактично свято пошанування імені Маланюка та нових лауреатів на ґвалт і поганьблення. Цей заклик змусив голову журі, він же голова облради, Сергія Шульгу провести додаткову зустріч членів журі із Митрофаненком та його прихильниками. Однак сторони не дійшли згоди: вирішили призупинити рішення журі від 27 січня в номінації «літературознавство та публіцистика» доти, поки не зроблять висновок авторитетні літературні експерти однієї із столичних інституцій. Не сумніваємось: книга І.Задої буде гідно схвалена літературними правниками.

Отже, вчинено зухвалий акт агресії молодим науковцем. Це вже стає поганою практикою вознесення власних амбіцій над судженнями обраних до журі осіб, серед яких доктори й кандидати наук, професори, відомі письменники різних організацій, керівники бібліотечних установ, депутати обласної ради. Цей самовозвеличений історик дозволяє собі неповагу до старших і перебріхування під час дискусій; непродуманими діями він підставляє і своїх прихильників – педагогів, вояків АТО, журналістів.

Ми живемо у вільній демократичній державі. Будьмо гідні цього часу, не принижуймо себе хворобливими амбіціями.

Василь Бондар – лауреат 2002 року
Григорій Клочек – лауреат 2003 року
Сергій Піддубний – лауреат 2011 року
Оксана Гольник – лауреат 2014 року
Віктор Терен – лауреат 2019 року
Катерина Горчар – лауреат 2006 року
Олександр Кердіваренко – лауреат 2009 року
Світлана Орел – лауреат 2006 року
Надія Гармазій-Частакова – лауреат 2019 року
Олександр Косенко – лауреат 2010 року
Олекса Різниченко – лауреат 2018 року
Антоніна Корінь – лауреат 2011 року
Олег Попов – лауреат 2011 року

Надрукувати