День прокуратури і боротьби зі СНІДом. Про референдум забули…

Перегляди: 279

1 грудня мало б увійти в історію України як національне (державне) свято. Адже саме цього дня, року 1991-го, у колишній московській колонії були проведені Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України та вибори першого президента нової держави. До бюлетеня було внесено запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України»? Ствердно на це запитання відповіли 28 мільйонів 804 тисячі українців або 90,32 % від усього населення краї. У Кіровоградській області участь у голосуванні взяли 813 833 особи від усього населення, підтвердили своє бажання бути незалежними 93,88 %.

Мені випало тоді бути членом дільничної виборчої комісії, розташованій на вулиці Чайковській, у кінотеатрі «Орбіта». Це досить віддалений район Великої Балки тодішнього Кіровограда, у якому проживають, в основному, люди літнього віку. Мені, як журналісту, були добре відомі їхні погляди на політичні і соціальні зміни, які чекали суспільство у разі зміни державної системи.

При цьому, чого гріха таїти, за попередні десятиліття українці звикли до існуючого ладу. Після появи телебачення комуністична пропаганда різко зросла, особливо з середини 1980-х років, коли люди неочікувано позбавилися брежнєвського застою і обнадійливо сприйняли горбачовську перебудову, політичну гласність, свободу слова. Розвалена економіка країни, матеріальні проблеми населення тимчасово відійшли на задній план. Позбутися їх новоявлені політики обіцяли народу за нових умов, насамперед за умови життя у незалежній державі. При цьому, ясна річ, необхідним був вихід України з СРСР. Саме референдум і вибори й мали показати – хто і у якій мірі готовий до кардинальних змін. З відстані сьогодення я можу сказати – не все, що тоді намічалося, втілилося у життя, хоча сам народ прагнув того втілення, причому – масово. Наведу лише три приклади, як на мене – повчальних.

… До столика, за яким я сидів, підійшли двоє чоловіків поважного віку, взяли бюлетені. Один з них звертається до іншого: «Підкажи, друже, куди ставити ту галочку у запитанні про проголошення незалежності, бо я ніяк не втямлю». «Якщо й далі бажаєш слухати команди з Москви – як тобі жити»…(Далі були не досить чемні слова). «Усе зрозумів, дякую», – відповів чоловік і схилився над бюлетенем. Виконавши процедуру, вони посміхнулися мені, пожартували: «Добру справу зробили. Думаю, не тільки ми».

Незабаром я переконався: точно – не тільки вони. Настав час відвідати вдома виборців, які не могли прийти на дільницю через слабке здоров’я. Біля паркану одного з будинків нас зустріла літня жінка на милицях, чепурненько одягнена. «Нарешті я діждалася незалежності, – з посмішкою, запрошуючи нас до оселі, – промовила вона. Взяла список претендентів, кинувши швидкий погляд на бюлетень, вона без роздумів зробила якусь помітку на ньому, потім перехрестила портрет В’ячеслава Чорновола, який виднівся на газеті, покладеній зарані на столі. Перехопила мій погляд, тихо промовила: «Я вірю йому. Він знає, що таке незалежність».

День голосування минув швидко, якщо враховувати, що кожен з членів комісії мав поїхати проголосувати на свою дільницю, а вона могла бути у іншому кінці міста. До того ж, люди були надзвичайно активними – уперше в житті брали участь у такому. Це для сьогоднішнього дня – вибори дрібниці. У ті часи процес голосування для немолодих людей мав психологічний момент. Адже за радянських виборів до бюлетеня заносився єдиний кандидат, у підсумку він одержував 99,99 % голосів. Популярним був анекдот про те, проголосують за тебе чи ні? «Впишіть мене у бюлетень, там буде видно, – казали охочі стати слугами народу». Я за своє довге життя не знаю випадку, щоб за «занесеного» до бюлетеня не проголосували.

Так ось – голосування завершилося. Ми висипали з урн бюлетені на стіл і заходилися рахувати і визначати голоси. Раптом одна з членів комісії зупиняє процес. «Шановні, підкажіть – як бути, що робити?» І піднімає поперед себе виборчий бюлетень. На ньому через увесь текст навскіс жирною пастою написано: «Я за незалежну Україну і її президента». Ми спочатку розреготалися. Один член комісії з посивілою головою дещо остудив нас. «Що тут смішного? Людина висловлює свою щиру думку. Іншого способу Статутом не передбачено». Я запропонував: «Давайте внесемо його до тих, що «за». Документ, звичайно, зіпсований. Але ж правдивий»… Всі зробили вигляд, що не розчули, дівчина поклала бюлетень до числа тих, що «за». Хтось з тих, кому випаде читати ці рядки, осудить дівчину чи нас?

Не все гладенько було на тих історичних виборах. Мені, як кореспонденту обласної газети, доводилося ще довго перемовлятися-переписуватися з читачами, вислуховувати їхні думки щодо підсумків. Нагадаю, то були часи, коли щойно розвалився СРСР, заборонили КПРС. Не буду загостряти думку щодо настрою виборців, які багато чого не відчули у житті після обіцяного перед виборами. Але про президента варто сказати. Адже він так багато обіцяв, мав величезні можливості вивести країну з тимчасової кризи. Обіцянки залишилися звичайним обманом мільйонів людей, багато з них чинили так, як названі мною. Підтвердженням цьому було моє запитання (не для преси) одному з спеціалістів підприємства – за кого він голосував і чому? Відповідь була несподівана, але чітка: «За секретаря ЦК Компартії України. Не за громадянина Леоніда Кравчука. Він – фарбований лис». Чіткіше і ясніше не скажеш.

…Зриваю черговий листок з настінного календаря, який гордо називає себе «Українським народним». Які ж важливі події літочислення України передає це довідкове видання 1 грудня. Їх усього дві. «День працівників прокуратури». Причому, набрано червоним шрифтом, значить – дуже важливо. Нижче, хоча й чорним, але таким самим за розміром: «Всесвітній день боротьби зі СНІДом». У самому низу дрібним, нонпареллю: «1991. Народ України вільним волевиявленням на референдумі підтвердив Акт проголошення незалежності України». На звороті текст «Планети у грудні». Вікіпелія ще скромніша: «Річниця Всеукраїнського референдуму за незалежність». А хтось мріє про національне (державне) свято. Кому воно потрібне? Та ще у грудні…

Юрій Матівос

Світлини: бюлетені закликають; бажання народних мас: головні; претенденти на посаду

Надрукувати