На пленарному засіданні чергової ХХVIII сесії Кіровоградської обласної ради восьмого скликання депутати ухвалили низку важливих рішень, які стосуються розвитку інфраструктури, медицини, освіти, соціальної сфери та ефективного управління майном спільної власності територіальних громад області. Підтримали відповідні звернення до Верховної Ради України та центральних органів влади з метою удосконалення державних механізмів соціального захисту військовослужбовців. Про це повідомляє сайт обласної ради, але чомусь і словом не згадує про питання, яке викликало дискусію – про обласну премію імені Евгена Маланюка, яку заступник голови обласної ради Юрій Семенюк та ряд депутатів пропонували зробити всеукраїнською.
Проти цього виступили більшість членів обласної організації Спілки письменників. Не будьмо геростратами!
На засіданні виступила нинішня голова Спілки Надія Гармазій. Яка її аргументація? «Чому слід зберегти статус премії як обласної? Премія Маланюка — це не просто нагорода. Це культурний бренд Кіровоградщини, що формує унікальний мистецький простір, пов’язаний із спадщиною письменника, який народився в нашому краї. Переведення премії в загальнонаціональний статус розмиє локальний контекст, зробить її менш прив’язаною до місця, де Маланюк формувався як особистість. Ми ризикуємо втратити не просто назву, а сенс. Ідея премії — вшановувати талановитих земляків, які, як і Маланюк, були змушені жити далеко, але серцем залишались тут. Він прожив у нашому краї молоді роки, а потім — Польща, Німеччина, США. Та вірші його — про Синюху, про рідну землю. За 22 роки існування премії було вшановано понад 50 літераторів, серед яких — автори з Аргентини (Тамара Журба), Латвії (Кость Оверченко), Іспанії (Артем Луценко), Ірландії (Петро Селецький). У Києві, Одесі, Львові живуть ті, хто срібною ниткою пов’язані з нашим краєм (Віктор Терен, Антоніна Гурбанська, Олекса Різників. Хіба це не дивовижно — коли обласна премія говорить голосом світової української літератури? У нинішньому форматі премія стимулює розвиток літературного процесу в області, підтримує письменників, поетів, критиків. Обласна премія — це нормальна практика: вона є майже в кожному регіоні. І це не заважає засновувати всеукраїнські конкурси окремо. Обласна премія дозволяє гнучко формувати журі, враховувати специфіку місцевого літературного життя. Всеукраїнський формат — це централізація, можливе втручання державних інституцій, зміна акцентів, критеріїв, а іноді — хаос замість діалогу.
Премія існує з 2002 року. Це 23 роки традиції, репутації, сформованого кола лауреатів. Зміна статусу — це переривання спадкоємності, що може викликати недовіру серед літературної спільноти. Замість зміни статусу, можна розширити географію учасників, запрошувати авторів з інших регіонів, але зберігати обласну ідентичність. Можна запровадити спеціальну категорію — «Імператор залізних строф» або «Стилет і стилос». Це буде стильно, впізнавано, і допоможе увиразнити Маланюка як суто наш бренд».
– Отже, – підсумувала Надія, – Премія імені Євгена Маланюка — це інструмент культурної пам’яті, місцева літературна екосистема, яка живе своїм ритмом. Її обласний статус — це не обмеження, а форма збереження унікальності. Ми не проти престижу. Ми — за глибину. За пам’ять. За живу літературну екосистему, яка народжується тут, на берегах Синюхи. Шановні депутати, саме ви сьогодні вирішуєте, чи залишиться Маланюк нашим — чи стане абстрактним символом без коріння. Збережімо його. Збережімо себе.
Очевидно, частина депутатів почули цей заклик – для прийняття згаданого рішення не вистачило шість голосів.
Премія Маланюка дуже непросто торувала свій шлях. Тоді, на початку 2000-их більшість депутатів облради не знали, не розуміли і не хотіли розуміти (публікацій уже було доволі), – хто такий Маланюк. Вони жили комуністичними поняттями: буржуазний націоналіст, ворог народу, адже ім’я Маланюка десятиліттями було під забороною. І тільки завдяки наполегливості та освіченості тодішнього голови обласної ради Миколи Сухомлина, премія була заснована.
Вже й пізніше пережила вона нападки дилетантів-горлохватів, які намагалися бачити у ній лише ідеологічний маркер, і навалу примітивів-графоманів, але у більшості своїй вистояла і зберегла рівень.
Нинішні ж ініціатори перетворення її у всеукраїнську підпираються ідеєю про підняття престижу та іменами відомих письменників, які підтримали таку трансформацію премії. Те, що явище творчості Маланюка не провінційне, це факт. І саме таким розумінням, очевидно, керувалися ті, хто підтримав нібито піднесення її престижу, зокрема наш земляк Володимир Базилевський. Але посилання на деякі інші імена просто викликають сміх. Як повідомляє сайт СBN, це Анатолій Тичинський, Дмирто Лазутін. Насправді Кичинський і Лазуткін. Ясна річ, спікери цього просто не знають і мало що чули про цих авторів. Це велика проблема нинішнього розпорошеного і роздробленого національного інформаційного поля.
Але це явна ознака, що за цією так званою престижністю, стоять наміри амбітних, але неосвічених і некомпетентних людей, які просто тупо намагалися використати депутатів і заступника голови обласної ради, щоб продемонструвати свою впливовість. А ще сумно, що літературознавці з високими званнями і регаліями просто пішли за мейнстримом. Що ж, це далеко не вперше…
Світлана Орел