Держипільський з Ксенею розчарували…

Перегляди: 449

Виставу івано-Франківського академічного музично-драматичного театру у нашому місті чекали з особливим нетерпінням. Бо цей колектив у нас знають і встигли шалено полюбити ще кілька років тому, коли він виступав у рамках фестивалю «Кропфест». А позаторік тиждень їхніх гастролей у рамках проекту «Галичина і Подніпров’я – 1918-2018: відновлення національних зв’язків», який вдалося успішно втілити за підтримки Українського культурного фонду, взагалі зчинив фурор у місті.

Кожного дня тоді іванофранківці дивували, чарували, змушували серця стискатись від болю, часом плакати, а іноді й реготати. «Вона – земля», «Енеїда», «Вигнані з раю», «Нація», «Солодка Даруся» – усі ці вистави вражали по-своєму, але кожна несла глибокий зміст і демонструвала цікаві і режисерські, і акторські знахідки.

Цього разу прикарпаитці у рамках оновленого «Вересфесту» демонстрували нам мюзикл «Гуцулка Ксеня». Найперше, звісно, згадується відома пісня. Але не менш відомі лібрето та музика Ярослава Барнича, що стали також основою однойменного фільму.

Сюжет досить простий: на Гуцулщину приїздить колишній українець, а нині бізнесмен з Америки, який має всього два тиєжні, аби оженити свого племінника з національно-свідомою українкою, інакше не дістане великого спадку рідного брата, який залишив такий заповіт. Це – стержень усіх подій, що відбуваються на сцені.

І все було б добре, якби не надмірна епатажність деяких головних героїв: Іван Синиця, власник готелю «Говерля» (заслужений артист України Олексій Гнатковський) та його колишній однокашник, а нині поважний американський бізнесмен Майкл (артист Павло Кільницький) більше надривно кричали, ніж говорили. Пан Олексій, мабуть, пройшов ще й добрячий вишкіл скоромовками, бо його мова просто блискавична, та ще й пересипана гуцульськими фразами, часом була навіть не зовсям зрозуміла. Таке враження, що актори, безперечно, сильні (слабкий не виконає тих миттєвих перетворень, просто феєрверк емоцій) чомусь значно переграють.

Режисер Ростислав Держипільський у своєму стилі – не обійшовся без певного символізму. Колекція гунь (Руслана Гончарук) не лише підкреслювала карпатський колорит, вона ніби демонструвала потужну внутрішню силу цього краю. Прекрасне режисерське вирішення і з димовими ефектами. Театральна зала ніби піднялася високо в гори, де хмари висять низько. Гарні, відточені були й хореографічні композиції.

Але загалом хотілося б менше крику і епатажу і більше внутрішнього змісту.

Світлана Орел

Надрукувати