Письменник Ісаак Бабель у своїх одеських оповіданнях змалював злочинні методи "роботи" короля одеських грабіжників Бені Крика. "Мс'є Ейхбаум, покладіть, прошу вас, завтра вранці під ворота на Софіївській вулиці, 17, двадцять тисяч рублів. Якщо ви цього не зробите, так на вас чекатиме таке, що це не чувано, і уся Одеса буде про вас говорити".
В іншому оповіданні "Як це робилося в Одесі" Бабель наводить такого листа вимагача: "Шановний Рувіме Осиповичу! Будьте настільки люб'язні покласти до суботи під бочку з дощовою водою і так далі. У випадку відмови, як ви це собі останнім часом стали дозволяти, на вас чекає велике розчарування у вашому сімейному житті. З повагою знайомий вам Бенціон Крик".
Слід сказати, що так робилося на початку минулого століття не лише в Одесі. Подібним чином діяли вимагачі і у нашому місті: у номері за 26 липня 1906 року єлисаветградська газета "Голос Юга" оприлюднила таку історію. Службовець міського банку Черненко отримав анонімного листа. Йому пропонували покласти 2500 рублів під камінь біля стіни тюрми. А у разі, якщо він не виконає цю вимогу, та ще й якщо піде з листом до поліції, то його обіцяли убити. Під листом стояв підпис: "Бойова дружина соціалістів-революціонерів". Оскільки про цей випадок написала газета, очевидно Черненко усе-таки звертався до поліції за захистом. Проте чи затримала поліція вимагача, і хто ним був, газета не повідомляє.
Схожі історії періодично траплялися й пізніше. 14 травня 1924 року зінов'євський мануфактурист Дубошинський отримав по пошті міського листа. Адресат писав, що підпільна організація анархістів бідує, тож вона змушена звернутися до заможних купців міста. Вони повинні зібрати 1000 червінців. По 150 карбованців мали дати Дубошинський, Бичуцький, Медведовський, Абідон та Циперкус. Решту Дубошинський повинен був зібрати з тих торговців, з яких вважатиме за потрібне. Далі автори листа налякали Дубошинського, щоб не звертався у ДПУ. Якщо той з анархістів, якому випаде жереб і він піде за грішми, буде затриманий міліцією, то на купця чекатиме горе, і не лише на нього, а й на усю його сім'ю, а також на його слуг. Анонім запевняв, що це всеукраїнська акція. І наводив приклад Полтави, де місцеві купці дали анархістам свої пожертвування і усе обійшлося миром для них.
Дубошинському пропонували зібрати усіх згаданих у листі, зачитати їм текст, але листа не давати у руки. Мануфактурист так і зробив. Та до єдиної думки не прийшли. Хтось усе-таки пішов до місцевого відділення ДПУ. Місцем для передачі грошей автор листа назвав трубу, якою витікає вода в Інгул з території депо трамвая. Надвечір 17 травня, як і було указано вимагачами, гроші засунули у пакет і поклали його на трубу за депо. Неподалік міліція влаштувала засідку.
Чекати довелося довго, години зо дві. За конвертом прийшов якийсь хлопчик. При спробі його затримати, хлопчик почав утікати по Пермській вулиці. Міліціонери, розуміючи, що не наздоженуть утікача, зробили попереджувальний постріл угору. Хлопчик зупинився. Він сказав, що за конвертом його послав старший брат Яків Співак, який проживає по вулиці Садовій.
Цього чоловіка в ДПУ знали як злісного спекулянта і скупника крадених речей. Міліція пішла за даною адресою. Яків був удома. Він довго відмовлявся, що це не він писав листа. Проте коли звірили почерк, зізнався. Виправдання знайшов у тому, що п'ять тижнів тому одружився і уже встиг набратися боргів, а віддавати не було чим. Ось він і написав цього листа Дубошинському.
Ще про один випадок вимагання писала газета "Червоний шлях" у 1927 році. Протягом чотирьох місяців невідомі надсилали власникам зінов'євських чайних і магазинів листи, в яких вимагали покласти крупні суми rрошей у визначених ними місцях та у вказаний у листах час. У разі відмови погрожували смертю. Торговці Уманський і Бродський гроші в обумовлений час віднесли вимагачам. А от інші потенційні жертви звернулися до міліції. Одному з анонімів наказали принести гроші у туалет робочої поліклініки. Торговець виконав цю вказівку. За грішми прийшло двоє. Їх і затримала міліція, яка сиділа у засідці. Вимагачами виявилися 21-річний Борис Ігнатьєв і 25-річний Михайло Величко. Обидва вони мали середню освіту, чим можна було пояснити грамотність написаних листів.
І через століття після описаних історій манери вимагачів не змінилися. Хіба що злочинці сьогодні перейшли від рукописних листів до друкованих, а також до дзвінків на мобільні телефони та повідомлень на електронну адресу особам, яких вони вибрали у потерпілі.