Крокву та мензулу замінили навігаційні прилади, але земля лишилася єдина

Перегляди: 672

Для Олександра Андреєва зі Знам’янки земля – це справа життя його родини.

Незважаючи на свій досить молодий вік, він пройшов усі кар’єрні сходинки від спеціаліста другої категорії до заступника начальника Знам’янського районного відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Нині вже понад десять років він як приватний підприємець допомагає звичайним людям, зокрема сільським мешканцям, учасникам АТО, оформити належні документи та отримати у власність земельну ділянку.

– Як трапилося, що ви захопилися справою землевпорядника?

– Я з дитинства знав, що буду цим займатися. Річ у тім, що землевпорядництво – справа життя моєї родини. Землевпорядниками були мої бабуся та дідусь по маминій ліній. Хоча родом вони із різних країв (бабуся із Чувашії, а дідусь з Кіровоградщини), вони познайомилися у Молдові, де землевпорядковували території тодішніх колгоспів. Дідусь під час війни був артилеристом, тож мав знання з основ геодезії, розбирався у топографічних картах, проте спеціальної освіти не мав. Повернувшись додому та одружившись, він вивчився і став фаховим спеціалістом. Деякий час бабуся і дідусь разом працювали в Кіровоградській землевпорядній експедиції. Професійну кар’єру дідусь закінчив головним інженером (райзему) в Знам’янському районі. Матуся теж отримала освіту інженера-землевпорядника у Харківському сільськогосподарському інституті ім. В.Докучаєва. Деякий час працювала начальником районного відділу земельних ресурсів.

Тож я з дитинства знав: моя професійна діяльність буде пов’язана із землею. Аби стати справжні фахівцем, навчався у Бобринецькому технікумі ім. В.Порика Білоцерківського аграрного університету за спеціальністю «Геодезія і землеустрій». Розуміючи, що справжній інженер-землевпорядник повинен володіти не тільки своїми професійними знаннями, але й юридичними, природничими, мати математичний підхід тощо, вирішив отримати вищу освіту. Нині навчаюся на інженера-геодезиста в Київському національному університеті будівництва та архітектури. Моя дружина також навчається у цьому ж виші на інженера-землевпорядника. Вона залучена до сімейної справи: відповідає на запитання громадян щодо земельного законодавства, роз’яснює та консультує з усіх питань, що входять до нашої компетенції.

– Розвиток суспільства в усі часи був пов’язаний із впорядкуванням використання землі, яка й тепер залишається основним засобом для існування людства і джерелом суспільного багатства. Які у вас із нею стосунки?

– Землевпорядник – професія, яка завжди затребувана як у селі, так і в місті. Технічний прогрес змінював крокву та мензулу на найсучасніші навігаційні прилади, але сутність професії залишається незмінною – раціональне використання найкращих у світі вітчизняних чорноземів, збереження їх для нащадків, надійний захист конституційних прав землевласників та орендарів. Коли я працював у райдержадміністрації, у мої обов’язки входила організація ефективного використання земель, їхня охорона, контроль за дотриманням земельного законодавства. Сьогодні як приватний підприємець я на замовлення громадян складаю проєктну документацію землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, здійснюю її супровід до реєстрації наділу. Також виконую геодезичні, польові, камеральні роботи, інформую та консультую громадян, які звертаються, щодо норм чинного земельного законодавства.

– Чи можна таку роботу назвати цікавою?

– Так, робота надзвичайно цікава та творча, яка потребує уміння приймати виважені рішення, спілкуватися з людьми, вимагає уважності, чіткості і відповідальності. Необхідно бути наполегливим, упевненим у собі, активним, мати добре розвинену інтуїцію та логічно мислити. Крім цього, завдяки такій активній діяльності маю багато друзів не тільки професіоналів земельної сфери, а й інших напрямків.

– Хто ваші клієнти?

– Усі охочі отримати у власність два гектара землі. А також ті, хто вже її отримав, вони звертаються за роз’ясненнями чинного законодавства.

Як часто до вас звертаються учасники нинішніх бойових дій? Які проблеми доводиться вирішувати?

– Учасники ООС (АТО) – це приблизно 90 відсотків моїх клієнтів. Людині, яка не фахівець у нашій справі, дуже важко зорієнтуватися у всіх нововведеннях та нюансах земельного законодавства. Отут найбільше виникає проблем у роботі з громадянами. Намагаюся з усіма знайти спільну мову, виконати увесь обсяг робіт якісно і найшвидше.

– Ви – сім’янин. У вас двоє діток. Скажіть, як вдається вдало поєднувати роботу і родину? Чи хотіли, щоб діти стали продовжувачами династії землевпорядників?

– Маю дружну родину, двох синів. Коли випадає вихідний, відпочиваємо на природі, подорожуємо. Минулого року їздили у Софіївський парк. Разом насолоджувалися первозданними видами природи, історичними спорудами й неповторною романтичною його атмосферою. Звичайно, хотілося, щоб таких моментів було більше.

– А які ваші амбітні плани? Чи бажаєте розширювати діяльність?

– У кожної молодої прагматичної людини завжди є амбіції і бажання кар’єрного росту. Втім, скажу відверто, мене абсолютно задовольняє моя робота. А нові знання, які отримаю, навчаючись у виші, відкриють нові професійні перспективи. Звичайно, хочу, щоб мої сини обрали професію землевпорядника і продовжували у майбутньому нашу сімейну справу.

Ольга Кизименко

Надрукувати