Це єдине, що солдат сказав рідним про війну. Смерть, полум’я і руїни – це був вхід до пекла, який відкривали московити для України. Це чекало на всіх, але ціною власного життя батько трьох дітей заступив дорогу лютому ворогові.
Андрій Тарапака народився 5 лютого 1984 року в Кіровограді (Кропивницькому) в родині тата водія і мами бухгалтера, які жили на старовинній міській вулиці Гоголя. Любив тварин і по дорозі в школу №6 підгодовував всіх собак, цю прихильність зберіг на все життя і навіть з війни привіз двох цуценят, маму яких вбило. З першого класу почав займатися плаванням, але запустив навчання, і спорт відклали. Коли Андрію виповнилося 12 років сім’я переїхала в село Високі Байраки, але міський хлопець не загубився і не розгубився. Хоча в класі був ніби найслабшим (городський), почав займатися важкою атлетикою і став першим, міг за себе постояти. Мав здібності до малювання, автівок і моделювання, а дорослим захопився тюнінгом машин, вирізнявся оригінальністю. Легко опанував сільське життя і роботу – доглядав корів, свиней, допомагав з городом.
Після закінчення у 2002 році школи, прагнув заробляти самостійно, відкрив всі водійські категорії, працював водієм маршрутки, а потім якийсь час мав свій бізнес – маршрутку. Останні роки возив дітей на шкільному автобусі. Одружився в 2007 році, у свій час народилося троє дітей, які стали змістом існування, при цьому не забував спорт, змагався, вів здоровий спосіб життя, не ухилявся від проблем, за все брався, все вирішував і все виходило.
У квітні 2014 року був мобілізований, воював в Донецькій і Луганській областях. Важко переживав втрати друзів, його ображала позиція обдурених місцевих, які повторювали російські наративи про «їхній донбас», але скуштувавши московського «калача», вибачалися перед солдатами і плакали: «Хлопці, ви ж нас не залишите»? Андрій уклав контракт зі ЗСУ, служив водієм, командир ставив його КРАЗ за приклад – чистіший, ніж у хірургії.
Після закінчення контракту хотів вступити до нової поліції, але там його спортивна форма і досвід зразу чомусь не знадобилися, заочно здобув вищу юридичну освіту, уклав контракт з 3-м полком спецпризначення, пройшов курс солдата-розвідника Британської армії.
У 2021 році в сім’ї народилася третя дитина, але коли в лютому 2022 року почалася повномасштабна навала московитів, став гранатометником, не хотів слухати дружину Аліну Леонідівну, про те, що його чекають діти Ярослав, Кароліна і Мирослава, лагідно сміявся: «Аліно, припини, ти що? Там же хлопці»! Навіть коли отримав уламкове поранення, відповідав побратимам, які теж казали, що можна поберегтися, зважаючи на потрійне батьківство: «Я нормально почуваюся. А ти б зміг берегтися? Там воюють такі самі, як і я».
Востаннє побачився з сім’єю 13 березня під час короткої відпустки – полагодив вдома, все що слід, останнє фото з дитиною, останні обійми, і ввечері: «Все. Мені пора».
22 березня отримав поранення, але після трьох днів госпіталю повернувся на передову. Остання розмова з дружиною була за пів години до загибелі по відео зв’язку, поговорив зі старшими, побачив найменшу: «Увечері перетелефоную. Якщо зможу», а об 11-00 стався ракетний обстріл.
Андрій Тарапака загинув 26 березня 2022 року в м. Барвінкове, Харківської області. 30 березня того ж року Героя поховали в селі Високі Байраки. Поетеса С. Українець присвятила йому вірш. Має Президентську відзнаку «За участь в АТО». Родина отримала Грамоту пошани і скорботи від командувача Сил Спеціальних операцій. Нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня(посмертно).