Купатися у Кропивницькому заборонено, а жерти горілку – скільки завгодно?

Перегляди: 707

Літо-2020 порівняно з минулими сезонами виявилося не таким спекотним завдяки дощам і наступному похолоданню. Та в паузах між опадами температура повітря сягає +35С і тоді нездоланно тягне до води. Через карантин на моря, включно із зарубіжними курортами, їде значно менше народу – він шукає свіжості на місцевих водоймах.

У межах Кропивницького є три місця, які можна вважати пляжами – на Новомиколаївці, Ковалівці та у міському саду на Новоолексіївці. У радянські часи тут були пісок, роздягалки, очищене дно і рятувальні станції. Тепер усе щезло. Якийсь час на Ковалівці базувалася літня пивниця. Її власники трохи впорядкували берег і чистили його, тепер немає й того.

Впродовж кількох сезонів купання у водоймах Кропивницького оголошують забороненим. Однак на застережні таблички ніхто не звертає уваги. І досить побувати на березі кілька разів, щоб визначити: публіка йде до води не стільки заради купання, скільки …не можу обійтися нейтральними термінами «поїсти-попити» – ужерится! Приходить родина у складі трьох чи й чотирьох поколінь включно з немовлятами, розстеляє покривало, виставляє пляшки (а частіше бутлі та балони) з горілкою і пивом, каструлі з наїдками – і пішов бенкет на цілий день. По мірі розвитку подій дим від багать і сигарет стає густішим, голоси гучнішими, матюки «смачнішими». Періодично хтось лізе (майже повзе) у воду. Скільки він там перебуває і в якому стані – ніхто не стежить. Якось один хлопець на чотирьох вибрався з води, не дійшов до своїх і заснув під вербою, то ніхто й не кинувся, куди він подівся – а хоч би й геть не повернувся. Коли зрештою розімліла компанія чвалає додому, на місці її таборування залишаються терикони покидьків.

Багато відпочивальників приводять із собою собак без намордників; бродячі пси теж періодично освіжають свої шолудиві шкури вперемішку з людьми.

Думаєте, згущую фарби? Сходіть самі і погляньте.

Те саме – за містом. Біля так званого Башковського ставу на Лелеківці відпочивальники зупиняються на ночівлю з наметами. Якось довелося знаходитися по сусідству з ордою, інакше не скажеш, у складі близько 30-и парубків з некоординованими рухами і безтямним гелготом. Кричали вони так, що за кілька кілометрів було чути, а зі слів можна було розібрати тільки «слиш», «пашол ти» і нецензурщину. Їх порціями у кілька рейсів забирала машина – і жодного разу ніхто не поклав у багажник хоча б пакета чи пляшки. Всі покидьки залишилися під деревами…

У воді – не краще. Заходити в неї треба крізь вузький коридор високого очерету. Через нього плеса майже не видно. Не видно з берега й дітей, які плавають тут на матрацах та інших надувних причандалах. Іноді їх заносить аж на середину ставка. Ну, от раптом щось станеться, хто це помітить, коли дорослі зайняті шашликами й коньяками?

Станом на 10 липня 2020 року на Кіровоградщині потонуло 35 людей, із них троє дітей, один на Ковалівці. Раніше я думала: ну, от чого б не зробити в місті хоча б один чистий платний пляж з рятувальниками і туалетами, де б заборонялося їсти, пити, курити, приходити п’яними і приводити псів, де можна було тільки купатися? Як у Європі, хоча багатьох і дратує це порівняння. І в Криму до 2014 року бувала на таких пляжах.

Тепер я вже так не думаю. Бо переконуюся: жителям Кропивницького це не треба, тим більше за гроші. Їм треба те, що я описала вище.

Заради інтересу прикинула: ану скільки з майже трьох сотень пляжників прийшли не покочегарити, нажертися, пересваритися і насмітити, а просто покупатися? Не полінувалася, підрахувала. Це я, мій супутник і ще один чоловік. Він привів на пляж двох своїх онуків і двох їхніх друзів, перебував у воді весь час, поки вони бовталися на мілині, і широко розкидав руки, коли вони намагалися пробратися на глибину. Із собою у них були тільки килимки і пляшки з водою. Всі інші відпочивальники – зі спиртним. Навіть далеко від берега над водою відчувався запах перегару…

Мене така картина вже не дивує. Мене дивує, як можуть існувати впорядковані безплатні пляжі без пияків, наприклад, у Черкасах. Місто розмірами як Кропивницький, такий самий обласний центр, відстань між ними сотня кілометрів – а наче на іншій планеті…

Зоя Красінська

Надрукувати