21 вересня, у день свята Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього в парафії святих апостолів Петра і Павла ПЦУ, відбулась знаменна подія – освячення накупольних хрестів.
Історія зведення цього храму чітко демонструє процес відродження українського, незалежного від мпц, православного руху у нашому краї. Ще на початку 2000-их у «Вечірній газеті» ми публікували перше звернення до громади із пропозицією звести, точніше, відродити храм Петра й Павла на тому місці, де він був колись. Адже до 30-х років минулого століття Петро-Павлівський храм і цвинтар знаходились у районі вулиці Полтавської, за нинішнім супермаркетом «АТБ». На тамтешньому цвинтарі було поховано багато відомих єлисаветградців, зокрема міський голова Олександр Пашутін, один із засновників заводу Ельворті – Томас Ельворті, а також перший серед прославлених подвижників віри нашого міста блаженний Даниїл. Від того цвинтаря давно вже немає й сліду, за радянського часу там все знесено і зведено цілий мікрорайон.
Як свдчать історичні джерела, сучасний район Балка колись називався Млинки, а ще раніше – Криничуваті хутори. Район цей знали свого часу як цвинтарний. Тут були іудейське, католицьке, лютеранське, магометанське, караїмське кладовища (всі вони перебували за залізною дорогою, район складів). Окремо від них, в районі сучасної вулиці Полтавська, була виділена значна ділянка землі для кладовища православного зі своїм дерев'яним храмом в ім'я святих Первоверховних апостолів Петра і Павла. Побудований він був не пізніше 1773 року (саме цього року ми зустрічаємо перші збережені згадки про храм). І саме в ці роки біля Петро-Павловського кладовища жив і молився блаженний Даниїл.У 1805 році на місці першого, на той час уже непридатного для богослужінь храму, з ініціативи соборного причту і купця Микити Проніна, був побудований новий Петро-Павлівський храм. На початку 60-их років ХІХ століття купець 3-й гільдії Герасим Романченко недалеко від старого дерев'яного храму заклав новий кам'яний трьох-престольний храм. Будівництво його завершилося в 1870 році. Освячено храм також в ім'я апостолів Петра і Павла. Але в 30-х роках минулого століття його зруйнували, а останнього настоятеля храму протоієрея Миколая Виноградова заарештували і замучили у місцевій
в’язниці наприкінці 1931 року. Його поховали віруючими разом із замученим за віру настоятелем Грецького храму на честь Володимирської ікони Божої Матері протоієреєм Платоном на Кущівському кладовищі.
Через кілька років після публічного звернення про відродження хроаму, на місці його зведення, було закладено пам’ятний камінь, біля якого збиралися віруючі та всі, хто хотів постання української церкви у краї. Пригадую, десь на початку 10-их років у день святих Перта й Павла відбулося таке зібрання, його проводив священник Микола Шкутяк. На наш невеликий гурт налетіла агресивно налаштована компанія віруючих московської церкви. До речі, на чолі із дружиною одного із місцевих поетів, який позиціонував себе великим патріотом.
Десь після 2018-го року розпочалося будівництво. Воно тривало довго й з перервами, бо коштів, а храм зводився на пожертви людей, повсякчас не вистачало.
І ось уже – освячення хрестів. Слава Богу і Україні! Хай же цей храм завжди буде місцем вмсокої віри, любові до людей, служіння духовним ідеалом.
Світлана Орел
Фото: Олександр Козловський