Навчання як знущання – хто відповість за руйнацію старовинної школи?

Перегляди: 2287

Що таке пам’ятка архітектури? Це споруда, яка має і історичну, і культурну цінність. Історична – це вік будівлі, культурна, чи навіть культурно-естетична – це краса і своєрідність архітектурного стилю, вишуканість окремих деталей та гармонія загальної композиції споруди.

Безумовно, законодавство забороняє нищити чи доводити до руйнації таку пам’ятку. І тим більше це неприпустимо, якщо будівля продовжує функціонувати, а у її стінах саме через неналежний технічний стан погіршується здоров’я сотень дітей та трьох десятків дорослих. Таке неможливо, скажете ви? Адже є купа служб, які мають слідкувати за дотриманням певних норм! Але, виявляється – цілком можливо, якщо мова йде про ЗОШ №14 міста Кропивницькиого!

Унікальність споруди як архітектурної пам’ятки – перш за все у тому, що вона є чи найпершим навчальним закладом у місті. 200 років тому, у 1820 році на місці, де зараз знаходиться школа, почало функціонувати духовне училище. А вже у 80-ті роки XIX ст. було збудовано цілковито нове приміщення, повне завершення робіт відбулось 1890-го, тоді споруда (якій нині виповнилось 130 років) і набула сучасного вигляду.

Мало кому відомо, що за час роботи духовного училища у ньому викладали чи навчались священики, які внесли помітний вклад у фіксацію історії та соціального життя України. Слід згадати настоятеля Успенського собору у м. Олександрія В. М. Нікіфорова, чи В. А. Флоровського – батька відомого філософа Г. В. Флоровського. Та, можливо, найвідоміший – Г. І. Сорокін, автор масштабної праці «Местечко Дмитровка. Опыт историко-статистического и этнографического описания», у якій він показав ґрунтовний зріз життя населеного пункту нашого краю.

І досі школа досить приваблива з естетичного боку. Збудована у стилі пізнього бароко з елементами класицизму, маючи оригінальний зовнішній вигляд та внутрішнє планування, зберігаючи, попри всі війни та революції, домову церкву з куполом (яка, щоправда, перетворилась на актову залу) – школа могла б стати окрасою і мікрорайону Ковалівка, і органічно вписатись у ансамбль історичних будівель центру Кропивницького. Стовпи-пілони з капітелями дорійського ордеру, арки та купол домової церкви притягували б погляди туристів, які прямують до міста від залізничного вокзалу.

Могла б, якби не одне але… Сумно, неймовірно, але факт – схоже, за останні 30, якщо не 70 років – школа не бачила не те що реставраційних робіт, а навіть серйозного капітального ремонту. У 70-ті роки до неї було прибудовано нову споруду – просте в архітектурному плані приміщення з класами та спортивним залом. Тоді ж старовинна будівля незрозуміло нащо була обличкована керамічною плиткою. Всього через якийсь десяток років плитка почала сипатись. Цей «плиткопад» триває до сьогодні, створюючи загрози учням, батькам, вчителям та перехожим. Але все, на що спромоглась адміністрація школи, принаймні за останні 10 років – це розклеїти написи на вікнах «Обережно! Падає плитка!»…

Але якби ж руйнація пам’ятки архітектури обмежувалась лише падінням цієї горезвісної плитки! На жаль, школа має куди серйозніші технічні вади, які прямо впливають на здоров’я учнів та вчительського колективу. Мова про підвищену вологість – бо за більш ніж століття існування будівлі у ній в різних місцях утворилися тріщини, через які вода майже постійно (за винятком хіба періоду літніх канікул) проникає всередину. Вологість породжує плісняву та грибок просто на стінах та на стелях класних кімнат, дітям важко дихати, дехто кашляє. Подейкують, найгіршими у цьому плані є напівпідвальні кімнати, де колись зберігався церковний інвентар, а зараз влаштовані майстерні для трудового навчання хлопців. За останні кілька років проблема плісняви стала настільки нестерпною, що батьки учнів просто посеред навчального року почали переводити дітей у інші школи. І це у навчальному закладі з поглибленим вивченням іноземних мов, який дав нашому місту багатьох прекрасних мовників-спеціалістів!

Та, можливо, хоч трохи кращою є ситуація з радянською прибудовою? Але страшний спортивний майданчик з вищербленим асфальтом, розбиті сходи, убогі металеві конструкції, які не здатні забезпечити фізичний розвиток дитини – говорять про інше. Після серії скандалів адміністрація школи спромоглася відремонтувати лише шкільний туалет. До ремонту він нагадував приміщення скоріше для худоби, ніж для дітей.

Нічого й казати, що волога, яка проникає у будівлю, руйнує її все більше і більше. Вочевидь, проблема стала настільки серйозною, що адміністрація воліє її не помічати, бо тоді доведеться визнати, що школа давно функціонує в аварійному стані.

У квітні-травні 2020 року доведені до відчаю батьки учнів та активісти створили петицію про виділення коштів для реставрації школи. Всього за десять днів петиція набрала необхідну кількість голосів. Але профільна комісія міської ради вирішила, що, оскільки будівля є пам’яткою архітектури, то… реставрацію не можна проводити без ґрунтовного технічного огляду та аналізу будівлі зі складенням відповідної документації! А оскільки така процедура має коштувати не менш як 200 тисяч гривень, а таких грошей, як завжди, немає – справа реставрації чи навіть капітального ремонту знову відкладена на невизначений час.

На перший погляд може здаватися, що недоречно говорити про проблеми ЗОШ 14 під час коронакризи. Але, з іншого боку, виходить, що вже десятки років щось заважає нарешті почати реальний порятунок історичної пам’ятки. А тим часом вона руйнується все більше і більше. То невже для того, щоб влада всерйоз взялась за реконструкцію, треба дочекатися реальної катастрофи? Можливо, новообрані депутати нарешті звернуть увагу на ганебний та нікудишній стан навчального закладу – чудової пам’ятки архітектури? Чи треба збирати оті 200 тисяч гривень силами небайдужих?

Алла Шумейко

Надрукувати