Неймовірні історії: скарби академіка Тамма

Перегляди: 300

Добре відомо, що офіційна ідеологія колишнього Радянського Союзу не визнавала релігій, існування різних привидів, надприродних явищ, містики тощо. Та одного разу науковий світ вразила сенсаційна новина. У січні 1958 року з санкції відділу науки ЦК КПРС була створена спеціальна комісія Академії наук СРСР. Її головним завданням було підготувати і направити на Памір добре споряджену наукову експедицію, щоб зібрати інформацію про…снігову людину і визначити місце її знаходження.

Місце схову – печера

Снігова людина була лиш приводом для організації її пошуків. У існування міфічної істоти радянські вчені, тим більше керівники країни, не вірили, як і в інші нематеріалістичні речі. Ініціатором пошуків фантастичного сніговика став відомий радянський фізик-теоретик, академік, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Нобелівської та двох Сталінських премій СРСР, колишній випускник Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії Ігор Євгенович Тамм. Він був пристрасним альпіністом, ходив у гори навіть після того, як розміняв сьомий десяток років. Не раз штурмуючи вершини Паміру, учений чув про фантастичну печеру Мата-Таш, розташовану поблизу китайського кордону біля Рангкульського озера і печери з такою ж назвою. За давніми переказами у печері Мата-Таш зберігається величезний скарб, захований там ще на межі XV століття китайськими купцями. Вони начебто везли з Індії великим караваном ювелірні вироби і самоцвіти, найтонший шовк і парчу, килими і безцінну зброю виробництва східних майстрів.

Ясна річ, караван прикував увагу жорстоких розбійників, які шастали по торгових шляхах. Та, незважаючи на небезпеку, купці повезли дорогоцінний вантаж. Для чергової ночівлі обрали невелику галявину на березі озера, виставили варту. Злодіям все ж вдалося пробратися у розташування табору. Вони не вступали у бій з вимуштруваними охоронцями – розбійники порізали сухожилля коням, тварини вранці не змогли піднятися на ноги. Нести величезний вантаж на руках у складних умовах високогір’я при 45-градусному морозі було, звичайно, неможливо. Та купці, як свідчать перекази, виявилися людьми рішучими і винахідливими. Вони добили покалічених коней, туші розрубали на прямокутні рівні шматки і приморозили їх до відвислої скелі, над якою була розташована печера Мата-Таш. Ставши по одному на утворені з м’яса тварин незвичайні сходи, купці підняли тюки у недоступний кам’яний склеп. Та самим караванникам не вдалося врятуватися: коли вони вже спустилися у долину, з гір зійшла величезна снігова лавина і накрила зморених людей.

…Ось уже більше шести століть у районі Рангкульського озера у Східному Таджикистані шукають зниклі скарби. Про те, що караван вийшов з Індії, існують фактичні дані. Та знайти дорогоцінності нікому ще не вдалося, хоча місце знаходження печери відоме. І не тільки через труднощі доступу до неї. Річ у тім, що у Мата-Таш поселилися білоголові орли-сипи. Це велетенські сильні птахи, розмах крил яких сягає трьох метрів. У печері вони гніздилися, виводили пташенят, тому налітали на кожного, хто наближався до скелі. Не злічити, скільки відчайдушних скарбошукачів загинуло від могутніх кігтів і міцних дзьобів летючих хижаків. Та потяг до цінностей все зростав. За шість століть багато чого змінилося у тих місцях. У 1930-1932 роках тут було прокладено Памірський тракт Ош-Хорог. Одна з ділянок його пролягла за двадцять кілометрів від Рангкульського озера – фактично по маршруту загиблого каравану. Після створення Памірської високогірної ботанічної станції Чечекти до озера почали приїздити учені і спеціалісти, а також туристи. Всі вони, звичайно, чули перекази про знамениті печери. У 1945 році у цих місцях вперше побував також академік Тамм. За свідченням сучасників, Ігор Євгенович назавжди загорівся ідеєю пошуку легендарних скарбів печери Мата-Таш.

У бій вступають …орли

Академік Тамм провів наукові дослідження доступу до таємничої Рангкульської печери. Учений встановив, що вона представляє собою широко розгалужений лабіринт. За вхідним залом, де вільно може розміститися дев’ятиповерховий будинок, розташовано кілька горизонтальних і похилих коридорів. Поступово вони переходять у вузькі вертикальні колодязі. Деякі з колодязів виходять у нижній горизонтальний ярус, який також складається з галерей і залів з колодязями, а ті у свою чергу з’єднуються мережею розщілин або ж циліндричних колодязів. Глибина окремих сягає дев’яноста метрів. По суті, Рангкульська печера, яку місцеві жителі називають «Сийкирдуу ункюр», що у перекладі значить «Зачарована печера», це заплутаний підземний лабіринт. І хоча тут побувало безліч експедицій, печера залишається мало вивченою. Академік був переконаний, що печера наскрізна. Свідченням тому є факели, що згасають у руках дослідників, які рухаються лабіринтом. За легендами, їх задувають величезні летючі миші (кажани) помахом крил. Одного разу у печері зник загін китайських вояків, посланих на пошуки якогось вельможі. Щезали у ній й інші дослідники, потім несподівано поверталися, але не могли пригадати, що з ними відбувалося.

Названі перекази народили гіпотезу про те, що печера – свого роду тунель у інші обжиті світи і через нього можна без перепон здійснити перехід до них. Сучасники запевняють, що Ігор Євгенович був прихильником цієї гіпотези. В усякому разі, у його спогадах про походи на Памір прослідковується така думка. Нерозгадана таємниця печери довгий час не давала спокою академіку. Зрештою, у 1957 році Ігор Тамм на власні кошти організував експедицію з числа студентів і привів її на береги Рангкульського озера. (Академія відмовилася фінансувати експедицію, вважаючи її порожньою затією). Експедиція спочатку дослідила печеру, потім зробила спробу піднятися відвислою стіною до Мата-Таш. Однак тільки-но альпіністи почали підніматися, несподівано налетіли орли, які вели себе вкрай агресивно. За деякими даними, вони збили зі стіни одного студента, той при падінні дуже поранився. Академіку довелося навіть відстрілюватися від сипів револьвером. Щоб не ризикувати життям помічників, Ігор Євгенович змушений був відмінити сходження, про яке мріяв багато років… Печера і цього разу не відкрила таємниці.

І все ж вона існує

У 50-60 роки минулого століття увесь світ охопила лихоманка повідомлень про снігову людину, яка начебто мешкала у недоступних місцях гір чи льодовиків і яку досі нікому не вдавалося побачити. У Радянському Союзі – країні, де наука про походження людини та й усього живого на землі, будувалася на вченні Дарвіна і Енгельса, про міфічну снігову істоту, що нагадувала зовні людину, і слухати не бажали, не те, щоб займатися її пошуками. І раптом саме ЦК КПРС санкціонує створення спеціальної комісії. Головним завданням її була підготовка і відправлення на Памір наукової експедиції для пошуків снігової людини. Повідомлення викликало резонанс у всьому світі. Мало кому було відомо, що поява експедиції стала можливою завдяки активній підтримці та авторитету Нобелівського лауреата Ігоря Тамма. Він був упевнений в існуванні на Памірі снігової людини. Забігаючи наперед, скажемо, що побачити і сфотографувати її, чи суб’єкт, схожий на неї, вдалося американському ученому Роджену Паттерсену у жовтні 1967 року в ущелині Кирк, що у Північній Каліфорнії (США). Американці своєму землякові не повірили, вважаючи плівку підробкою. Однак виявилося, що учений був таки правий. Про снігову людину багато розповідає Черкаський геофізик Борис Ісайченко, він разом з іншими науковцями у 80-х роках минулого століття займався пошуками сніговика у горах Паміру. У 2009 році Москва спорядила експедицію для перевірки подання керівництва Кемеровської області РФ про виявлення мисливцями у глухій тайзі поселення Гірська Шорія людиноподібних істот 1,5-2 метра зросту, густо вкритих довгим волоссям. Отже, пошуки снігової людини, прозваної у науці єті, не втратили актуальності дотепер.

Ще за життя І. Тамма у СРСР намагалися продовжити почату академіком справу. Наукова експедиція обстежила безлюдні важкодоступні райони Таджикистану. Але ніяких слідів існування гомосапієнс єті дослідники не знайшли. Доля наукового експерименту, що подавав стільки надій, склалася драматично: комісія була розпущена, ініціатори її проведення потрапили в опалу, насамперед І. Тамм. Та сам факт створення експедиції на такому рівні ще більше підігрів інтерес до таємниць Паміру. Сюди знову вирушили ентузіасти-пошуковці. Предметом їхніх дослідження стає, насамперед, печера Мата-Таш. Слідом за експедицією-невдахою у пошуках щастя на Памір прибула група петербурзьких альпіністів на чолі з майстром спорту Юрієм Громовим. Вони були оснащені найновішим на той час спорядженням. Спортсмени, нарешті, досягли мети – піднялися у печеру Мата-Таш. І були вельми розчаровані. На відміну від Рангкульської, вона мала дещо менші розміри: 20 метрів у ширину, півтора у висоту і три у довжину. Та особливість її в тому, що у скелі існують ще кілька входів у інші печери. Ніяких цінностей у печері альпіністи не виявили. До того ж, з’ясувалося, що кількість тюків, про яку розповідають легенди, у печері просто не помістилися б. Альпіністи збиралися на вихід, коли у глибині печери побачили гніздо білоголового сипа. А в ньому лежали…шматки старовинного парчевого халата. Звернули увагу і на те, що вся підлога печери була покрита товстим шаром пташиного посліду.

Баба ворожила і надвоє положила

Спантеличені шукачі скарбів почули від місцевих жителів ще одну версію гірської легенди. Купці виявилися хитрішими і далекогляднішими розбійників. Вони у печеру підняли лише тюки з провізією. Харчі й притягнули сюди орлів-сипів, для яких на довгий час виник значний запас їжі та тканини на вимощення гнізд. Людська уява зробила з птахів охоронців золота, якого тут ніколи не було: купці сховали його у іншому місці. Тим більше, що тунелів і розщілин у Рангкульській печері вистачає й без Мата-Ташу. То де ж сховане золото? Спеціалісти вважають, що лабіринти Рангкульської печери далеко не всі досліджені, у більшості з них не побували науковці. Ніхто не знає – скільки у ній поверхів і колодязів. Тому у ці утаємничені загадкові місця й у наші дні йдуть любителі гострих відчуттів з різних країн світу. Власником ущелин є Таджикистан, уряд якого оголосив об’єкти пам’ятником природи «Печера мандрівників».

То чи не помилився академік Ігор Тамм стосовно скарбів китайських купців? Треба гадати, що ні. Вже на початку ХХІ століття одна з експедицій виявила всередині Рангкульської печери на висоті, куди можна піднятися лише з допомогою спеціального спорядження, висічені на скелі таємничі знаки, які нагадують китайські ієрогліфи. Печери продовжують зберігати свої таємниці. Розгадку її знають, схоже, лише білоголові птахи-велети сипи. Та й у них вивідати місце схову цінностей з кожним роком все важче – цей вид пернатих зникає, його занесено до всесвітньої Червоної Книги. Можливо, якась кількість їх залишилася тільки у горах Паміру. А скарби купців лежать недоторканими. Саме з існуванням їх пов’язані альпіністські пошуки академіка Ігоря Тамма. Не був же наївним учений зі світовим іменем, щоб ризикувати престижем лауреата Нобелівської премії, зрештою життям своїм і підлеглих йому людей. Та й грошові затрати на подібні пошуки потрібні немалі. І ще – чому у радянські часи про пошукові походи І. Тамма ніколи не повідомлялося, а про снігову людину розповідали фантасти? Якийсь зв’язок між цими загадковими об’єктами та істотами існує. Будемо чекати нових повідомлень. Кожна таємниця рано чи пізно розкривається.

Юрій Матівос

ФОТО: Медаль лауреата Нобелівської премії; купецький караван у горах Паміру; снігова людина, сфотографована Родженом Паттерсеном; орел-сип – тепер рідкісний на Памірі; альпіністи з м. Кропивницького Володимир Загальський та Василь Добров – срібні призери чемпіонату України з альпінізму: здійснили сходження 30 липня-6 серпня 2018 року на гірську вершину Абу Алі ібн Сіна у системі Паміру, здолавши висоту 7134,3 м над рівнем моря маршруту 5 А категорії складності; пам’ятник І. Тамму у Кіровограді.

Надрукувати