До дня паліативної допомоги, якщо це вважати святом та якщо вітати одне одного з ним, здійснено чергове жертвоприношення. Принесли в жертву людину.
Ось таке повідомлення я сьогодні отримав від близької знайомої. “Правда, що морфін не призначають дуже худим? Повісився мого тата колега. Хворів на рак дуже давно. Останнім часом дуже схуд, мало їв, морфін йому сімейна лікарка відмовилась призначати, бо дуже худим його не можна. Наче на трамадолі був. Записки не лишив, відспівати священники відмовились.”
Кілька коментарів та одне питання, яке виникло у мене. Коментар перший – навіть, якщо людина дуже худа, їй лікарі зобов’язані лікувати хронічний біль. Обережніше підбирати дози – так. Але відмовляти в лікуванні через недостатню вагу… Просто сюр.
У нас є лікарі, які лікувати згодні тільки тих, хто як мінімум має вигляд здорової? Чому єдиним виходом для людини в 2025 році в Україні виявилося – повіситись? Чому це не є доведенням людини до самогубства? Я дуже, дуже сильно хочу, щоб таких випадків в Україні не було. Це дуже соромно, якщо зашморг в нашій країні стає єдиним методом лікування хронічного болю, дуже соромно. Такого не має бути!
Коментар другий – я знаю, що найчастіше церква не молиться за тих, хто вчинив самогубство. Але є винятки. Рішенням правлячого архієрея, наприклад, може бути благословлена церковна молитва, якщо людина мала психічне захворювання, що офіційно підтверджено. Ось і задумався я, якщо людині влаштовують катування, позбавляють її лікування болю і вона просто не витримує тих катувань та її доводять до самогубства – чи не є це також підставою для винятку? Бо не кожна людина може витримати ті катування відсутністю знеболення… Я ще не знаю відповіді на це запитання.