Творче творче об’єднання «Кропива» відзначило свій перший рік існування. Рівно рік тому 9 вересня в залі Музею мистецтв відбулася перша читка п’єси Оксани Гриценко «Молочайник», яка дала старт новій сторінці театрального життя Кропивницького. Тепер «Кропива» має власний простір у підвалі біля Книгарні «Є» з глядацькою залою, гримерками й арт-галереєю.
Скажу відверто, минулорічна поява «Кропиви» мені здавалася амбітною реакцією на свавільні дії зі звільненням Вячеслава Вандрашека із посади директора і головного режисера, і водночас – реальною дією на розкол колективу обласного музично-драматичного академічного театру імені М. Кропивницького. У всій тій історії не було все так ясно і просто: багато хто натякав на корупційний інтерес тодішнього керівництва області щодо коштів театру. Врешті, перевірка Держаудитслужби виявила тоді фінансових порушень в господарстві театру більш як на 20 мільйонів гривень, але якими були наслідки – невідомо. І який стосунок до цього мав кавардак із директорами? Що стоїть за круговертю директорів у театрі? — Кропивницький час-тайм — www.chas-time.com.ua
Ця сторінка залишається (поки що?) не розкритою. Але реально ми бачимо, що «Кропива» протягом року виросла і зміцніла. То чи це просто розділення колективу (частина сприйняла і повірила Вандрашеку, інша частина – ні), чи поява нового театру на теренах нашого краю? І перший рік – це тільки перший пагін, який ще може вирости у гіллясте дерево театрального мистецтва? Адже і перша трупа Марка Кропивницького мало не після першого тріумфального зимового сезону відбрунькувалася трупою Михайла Старицького.
Я звернулася до Вячеслава Вандрашека і до кількох акторів із запитанням: «Чи не є існування «Кропиви» розколом колективу нашого театру? Як фінансується цей проєкт?» Ось що вони відповіли (відгукнулися не всі).
Вячеслав Вандрашек: «Кропива існує за рахунок благодійних внесків. Люди працюють на громадських засадах. Що стосується розколу театру, то хочу нагадати, що в муніципальному театрі сатири вже багато років працює майже половина акторського складу театру. Неможливо розколоти тих, кого майже не залишилось... Нагадаю, що за останній час з театру звільнилися Олександр і Дарія Ярошенки, Олександр Малахатько та Олександр Малахатько молодший, Марина Малахатько (помічник режисера) Анатолій Шевченко, Ілля Литвиненко, Владислав Лісіцін. І ще одна сімейна пара на грані звільнення. Про технічні служби і адмінсклад мовчу. Про порожні глядацькі зали тим паче. Театр майже знищено. А Ви питаєте про розкол в колективі!? «Кропива» – це рятівне коло для людей, які хочуть створювати нові вистави і працювати для глядача».
Надія Мартовська: «Ну, чому це має бути розколом? Я працюю в театрі, доволі плідно. І працюю в Кропиві. Теж успішно начебто ) Тоді й Театр сатири можна назвати розколом, там половина наших акторів працює. )) Як фінансується проєкт вам краще питати Вандрашека, я в фінансах не розбираюся».
Олексій Дорошев: «У даному випадку проєкт «Кропива» спямований на розрив колективу. Мета його полягає у поверненні Вандрашека до керування театром. На мій погляд, треба зберігати те, що маємо. І головний чинник розвитку це –формування колетиву, поповнення його кваліфікованими кадрами. Іншого шляху я не бачу на даному етапі».
Ость такі, як бачимо, таки різні погляди. А тим часом на підході прем’єра і у обласному театрі, і «Кропива» не дрімає: відбулася прем’єра п’єси американського драматурга Дона Нігро “Чорне танго з білим привидом”. У серпні та вересні виставу зіграли з повними аншлагами. Попит на участь у театрі зростає: щотижня відбуваються прослуховування, а найближчим часом планують набрати ще 10–12 нових учасників. Для них готують тренінги з акторської майстерності, сценічної мови та пластики. Нову виставу готує й театр сатири під керівництввом Романа Бутовського.
Так, для багатьох тяжко і болісно, але, можливо, у нас нині народжуються нові трупи, які ще скажуть своє слово у театральному мистецтві України?
Світлана Орел