Я неодноразово писав, як медична система демонструє свою недієздатність та профнепрдатність у питанні допомоги людям з хронічним больовим синдромом. З прикладами, як бездіяльність органів охорони здоров’я (та діяльність, спрямована на економію грошей при декларативній безкоштовності) призводить до того, що виникають труднощі (аж до повного блокування) з призначенням знеболення людям з хронічним болем. Призводять до злочинної бездіяльності, до залишення людей без допомоги, до невимовних страждань громадян України, до катування людей, які мають хронічний больовий синдром.
Я займаюсь хіміотерапією, тож розумію: якщо є один шанс з тисячі – слід спробувати. Намагаюсь привернути увагу Міністерства охорони здоров'я, зокрема Віктора Ляшка, Національної служби здоров'я України.
Отож, що треба зробити?
- Створити адекватні протоколи лікування хронічного болю.
Вони мають бути чіткими та містити в собі всі досягнення сучасної світової медицини і рекомендації провідних країн світу. Там слід чітко вказати – що призначати при слабкому болю, що – при середньому, що – при сильному. Як лікувати нейропатичний біль? Як підбирати дозу? Як проводити ротацію опіоїдів? Як оцінювати ефективність лікування? Як реагувати на ускладнення? У нас є грамотні фахівці паліативної допомоги, вони відомі Міністерству охорони здоров’я. Треба відповідально поставитися до цієї задачі. І не випускати під виглядом “стандартів” абсолютно порожніх документів, які не допомагають лікарю, а є набором словоблуддя та без чітких рекомендацій ітільки забирають час лікаря.
- Створити в мережі розуміння пріоритетності лікування болю.
Це не єдина пріоритетна задача. Але це одна з пріоритетних задач. Керівники ВСІХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ (підприємств, товариств тощо) мають розуміти, що вони несуть особисту відповідальність за якість надання паліативної допомоги та лікування хронічного больового синдрому. Система має максимально допомагати тим, хто не знає, тим, хто потребує допомоги. Але ті, хто демонструють байдужість та умисно ігнорують біль пацієнтів мають нести відповідальність. Від дисциплінарної до адміністративної та навіть кримінальної.
- Широко інформувати пацієнтів про їхні права на гідність та на життя без болю. В кожному закладі мають бути оголошення, де описаний маршрут пацієнта, якому відмовляють в повноцінному та адекватному лікуванні болю. Пацієнт має бути проінформованим, що в першу чергу він звертається при бездіяльності його лікаря до керівника закладу, а в разі, якщо керівник закладу вдається до злочинної бездіяльності – мають бути прописані всі шляхи для того, щоб пацієнт отримав належну медичну допомогу, а винні в злочинах – були притягнуті до відповідальності. І Міністерство охорони здоров’я має виявити свою ініціативу та дати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо змін в кодексах (Кримінальному, Адміністративних правопорушень тощо), щоб забезпечити ефективну модель відповідальності за знущання над людиною. В оголошеннях мають бути вказані телефони гарячих ліній МОЗ, НСЗУ та інші дані, які допоможуть пацієнту досягти адекватного лікування болю. При цьому гарячі лінії мають оперативно реагувати на звернення пацієнтів, а не бути бездієвими та абсолютно зайвими інстанціями, які працюють тільки для галочки. Щоб люди відчували ефект від звернення на ті “гарячі лінії”, щоб гарячими вони були не тільки за назвою.
- Створити системи допомоги тим лікарям та керівникам закладів охорони здоров’я, які хочуть допомагати пацієнтам з болем, але мають складнощі, у яких мало знань тощо. Має бути створена розгалужена мережа в кожній області, щоб лікарі та керівники ЗОЗ мали розуміння – куди вони можуть звернутися, якщо зустрілися зі складнощами в лікуванні болю.
- Прибрати ті розпорядження, які створюють перепони в лікуванні хронічного болю, де “текст по-дебільному написаний”. Обмеження добової дози морфіну в 200 мг – скасувати! І почати чесно говорити з суспільством. Якщо у держави не вистачає грошей для фінансування необмежених доз морфіну для людей – чесно це визнати. Запровадити правила – скільки міліграмів на добу фінансує держава, а яку частину має оплатити сам пацієнт. Без блокування можливості лікувати біль у пацієнтів, яким 200 мг на добу – мало.
Я не виключаю, що можливі інші механізми для того, щоб припинилося катування пацієнтів з хронічним болем в Україні. Я дуже сподіваюсь, що в разі, якщо Міністерство охорони здоров’я таки вирішить, що для нього важлива якість надання медичної допомоги в країні – тоді буде створений механізм для того, щоб і інші пропозиції могли бути озвученими та проаналізованими.
Впевнений, якщо метою органів влади буде не тільки створити видимість безкоштовності медицини, але й контролювати забезпечення якості – буде нескладно суттєво поліпшити якість допомоги пацієнтам з хронічним болем (і не тільки). І випадки, коли люди в Україні позбавлені медичної допомоги будуть зустрічатися набагато рідше.