Таємниця партизанського руху досі не розкрита

Перегляди: 506

«Кропивничани, учасники партизанського і підпільного руху отримають грошову допомогу з міського бюджету Кропивницького з нагоди відзначення Дня партизанської слави. Таке рішення прийняв виконавчий комітет міської ради Кропивницького на своєму засіданні 25 серпня. Відповідно до прийнятого рішення, матеріальна підтримка буде надана трьом мешканцям міста, ветеранам Другої світової війни у розмірі п’ять тисяч гривень кожному», – повідомляє сайт міської ради.

Партизанський рух – тема дуже дітклива для нашого краю. Пройшло уже більше 80 років з початку Другої світової, свідків тих часів майже нікого не залишилось в живих, але одна з головних таємниць того часу не розгадана і навряд чи коли буде розкрита. Тільки у тому випадку, якщо знайдеться документ-донос у НКДБ, але, судячи з того, хто був зацікавлений у ньому, він давно знищений.

Річ у тому, що Компартія дуже любила пускати мильні бульки, чи то пил в очі (на цьому, власне, вона й грунтувалася) – видавати бажане за дійсне. І навіть коли нависла реальна загроза – почався навальний наступ нацистських військ, вона не відмовилась від своїх звичок. Формально була створена нібито міцна мережа партизанських загонів, підпільників, які мали протистояти ворогу в тилу. Але реально нічого не було: без матеріального забезпечення, зв’язку ті кілька десятків людей, які мали бути «загонами», за пару тижнів просто розійшлись по домівках. І у перші роки окупації трплялись хіба що пияки-провокатори, через дурнуваті дії яких нацисти розстріляли не один десяток невинних людей. І таким «партизанським рухом» керував із глибокого підпілля (бо ніхто не знав, де саме він знаходиться) секретар такого ж підпільного обкому Компартії Михайло Скирда. Реальний же партизанський рух з’явився тільки за пару місяців до того, як до нашого краю наблизилась Червона армія, яка очистила його від нацистів і коли у її перемозі уже не було сумнівів.

У цій історії ще дуже багато цікавих нюансів. Їх описав у потужній дослідницькій праці, що вийшла три роки тому окремою книгою – «Обком утік…» краєзнавець Іван Петренко. Він наводить велику кількість фактів і цифр, взятих із докуменів нашого обласного архіву.

Але така історія партизанщини ще не свідчить, що організованого спротиву нацистам у нашому місті не було зовсім. Діяла досить потужна підпільна комуністична (зорієнтована на Москву) організація, якою керували не спеціально залишені партією люди, а такий собі Костянтин Гончаров. Підпілля до кінця 1943-го року гітлерівці викрили і розгромили, більше ста чоловік було розстріляно чи пропали безвісти. Але частина в нацистських тюрмах уціліли. У тому числі й керівник організації. Але Михайло Скирда, даючи звіт про своє керівництво партизанським рухом у ЦК КПУ, звинуватив саме Костянтина Гончарова у провалі комуністичного підпілля і назвав зрадником.

Тож, його, керівника штабу організації, колишнього вчителя Федора Бурмаку та ще одну підпильницю Олександру Тархову арештувало НКДБ. Як пише Іван Петренко, їх дико катували (катівні СС проти НКДБ виявились дитячим садком) і врешті засудили до 15 і 20 років таборів. У сибірських концтаборах Федір Бурмака і Олександра Тархова померли, а Костянтин Гончаров, відсидівши 11 років з 20, у 1956 році був звільнений. Повернувся у тодішній Кіровоград, працював робітником, потім майстром ремонтно-механічної дільниці заводу ім. Кірова. Навіть спробував відновитися в партії, але бюро Кіровоградського міському йому відмовило. Хоча на той час уже було багато свідчень, що він не винен у провалі підпілля.

Уже у 1960-му році Гончаров публічно (на зборах, є протокол) звинуватив Михайла Скирду, що той хотів приписати собі зроблене підпільною організацією. Це, до речі, й було зафіксовано у звіті, затвердженому бюро обкому – ніби саме Скирда давав вказівки групам підпільно-диверсійної організації.

Пізніше Михайло Скирда працював на високих посадах в системі МВС, Костянтин же Гончаров так і не зміг офіційно довести свою чесність.

А таємницею залишається – хто написав на нього, Федора Бурмаку та Олександру Тархову донос у НКДБ?

Світлана Орел

Надрукувати