Те, що нам сьогодні найнеобхідніше

Перегляди: 442

21 липня відбулося засідання топонімічної комісії Кропивницької міської ради, на якому розглянуто питання перейменування площі Дружби народів. Мешканців міста запрошено висловити свої пропозиції.

Перші пропозиції вже опубліковано в інформації про засідання – названо кілька імен, зокрема учасника АТО і волонтера Романа Бойка, повстанця Герасима Нестеренка-Орла, Великого князя литовського Ольгерда. Кожен із них має право на увічнення, і зробити це – наш обов’язок. Бойко захищав Україну на сході від терористів і російських агресорів. Нестеренко-Орел – боровся за незалежність України в рядах холодноярців.

Князь Ольгерд очолював литовсько-руські сили, котрі розбили татаро-монголів на Синіх Водах, в результаті чого землі колишньої Київської Русі звільнилися від ординської залежності. Щоправда, були приєднані до Великого князівства Литовського. Про Ольгерда додам окремо. В Торговиці (одна з версій місця битви) мав би стояти величний монумент на честь князя і литовського та руського воїнства, оскільки то була подія європейського значення. І про це нам треба було б подбати (принаймні заявити) уже зараз, оскільки є й інші претенденти на місце Синьоводської битви. А Кропивницький тут ні до чого: територія, на якій ми з вами живемо, виходить на історичну арену вже у козацькі часи.

Та вернемося до площі Дружби народів. Не тих друзів обрала колись Україна для себе і пов’язала з ними власне життя. Як зауважив відомий мистецтвознавець і філософ Вадим Скуратівський, із XVI століття і до 1991 року Україна забезпечувала російську потугу, додаючи свої людські й матеріальні ресурси. Висотала з нас Росія ще не все, тож і після здобуття Україною незалежності ніяк не заспокоїться та прагне її знову втягнути в свою орбіту.

Мені можуть заперечити: дружба народів – це не тільки про українців і росіян. Відповідаю: колону на площі донедавна вінчало зображення відповідного радянського ордену, тож різночитання тут бути не може. А в Радянському Союзі «дружбу» розуміли як поступову трансформацію народів, котрі його населяють, у «новую общность советских людей – советский народ». Тобто тотальне зросійщення. Нам це не підходить. Тому не годиться і нинішня назва площі, міняти її слід на свою, українську. Та чи треба персоніфікувати? Площа – поняття набагато масштабніше, ніж вулиця, установа, заклад, котрими вшановують достойних людей. Її назва, як правило, має виходити або ж зі знакової події, або нести в собі доленосну ідею (Революції, Незалежності, Свободи, Героїв, Визволення, Перемоги тощо). З огляду на це я пропоную площу Дружби народів переназвати Площею Злагоди. Така є в Парижі, на неї перейменували колишню Людовика XV після перемоги Великої французької революції, котра проголосила гасло: «Liberté, Égalité, Fraternité». В ім’я Свободи, Рівності і Братерства відбулася й українська Революція гідності. А Злагода – це те, що нам сьогодні чи не найнеобхідніше.

Хотілося, щоб топонімічна комісія міськради розглянула й мою пропозицію.

Броніслав Куманський, журналіст

Надрукувати