2 жовтня у Петрівській громаді Кіровоградській області відбулась хресна хода, організована Олександрійською єпархією Української православної Церкви (УПЦ). Її учасники йшли із села Ганнівка в село Іскрівка, тримаючи прапори із зображенням Спаса Нерукотворного — образа Ісуса Христа.
Ось як відгукнулась про цю подію у ФБ Яна Пшеніцина, голова благодійного фонду «Полк С. Хороброго»: «Для мене всі, хто ходить і далі до храмів УПЦ та виправдовують себе, що віра поза політикою – ждуни русского міра. Черговий доказ цього підоспів. У Петрівській громаді відбулася хресна хода прихильників УПЦ МП під керівництвом митрополита Олександрійського Боголєпа. На перший погляд – рядовий релігійний захід, яких відбувається чимало. Але є деталь, яка викликала емоції: під час цієї ходи учасники розгорнули хоругви із зображенням Спаса Нерукотворного. Формально це – релігійний символ, законодавством він не заборонений. Проте, більше 10 років саме цей стяг активно використовується проросійськими бойовиками так званої «днр» та регулярними російськими військами як бойове знамено.
Таким чином, у ході, яка мала би бути виключно релігійною, з’явився маркер, який чітко асоціюється з російською ідеологією. Така символіка розглядається не як духовний атрибут, а як демонстрація орієнтирів, що співпадають із позицією агресора.
Я не знаю, що в головах тих людей, які продовжують ходити до російських храмів та фінансувати московських попів. Поки українські воїни гинуть, втрачають здоровʼя, не бачать родин, десь в Іскрівці Кіровоградської області промовисто чекають на кацапів».
Подібні релігійні заходи в Іскрівці відбуваються на початку жовтня упродовж десяти років. Вони присвячені вшануванню пам'яті священномученика Миколая Іскрівського, мощі якого зберігають у місцевому храмі УПЦ. Голова Петрівської громади Світлана Тилик в коментарі Суспільному розповіла, що про ходу представники Олександрійської єпархії їй повідомили усно: "Наш петрівський священник сказав, що буде хода. Ми в цьому участі не брали, скільки людей брали участь, не знаю, ніхто не рахував. Про якісь заворушення й провокації мені невідомо. Все пройшло тихо".
У єпархії УПЦ ситуацію коментувати відмовились.
Хто ж такий Микола Іскрівський, якого вшановують у Петрівській громаді? Ось що про нього сказано у Вікіпедії: «…Справжнє прізвище протоієрея невідоме — після вбивства о. Миколая його дружина двічі змінювала прізвище, син змінив його ще раз, повернувшись з концтабору, щоби захистити своїх дітей. В Іскрівці його знали просто як отець Миколай. Він був достатньо багатою людиною (мав свою землю, носив хрест з чистого золота, користувався золотою чашею та Євангелієм в золотій оправі), його дружину звали Анна (була репресована і померла в таборах), сина – Дмитро.
Був живою, веселою людиною, люблячим батьком та чоловіком. Закінчив Духовну Академію в Санкт-Петербурзі. Був дияконом Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі. За волею свого наставника праведного Йоана Кронштадтського та царя Миколи II приїхав до українського села Іскрівка, щоби будувати там церкву, служити Богу та лікувати людей. Церкву було збудовано і отець Миколай тривалий час проводив там своє пастирське служіння. Церква, в котрій служив отець Миколай, пов'язана з останнім російським імператором. Зокрема, цар допоміг у будівництві храму. З його особистих коштів оплачували закупи цегли, доставку матеріалів і роботу будівельників.
За свідоцтвами очевидців, багато людей вважали отця Миколая святим і при житті — до Іскрівки приїздили з усіх кінців Російської імперії з надією зцілитися чи почути пророцтво. Про дар протоієрея бачити майбутнє до цих пір ходять легенди, найвідоміша з котрих та, що священник знав, коли його вб'ють, називав точну дату і підкреслював, що ховати його будуть тричі.
2 жовтня 1919 року о. Миколая було по-звірячому вбито більшовиками. В цей день він відслужив Божественну літургію, відправив жінку із сином у Кривий Ріг, відпустив усіх церковних службовців і піднявся на дзвіницю. Вдень на село налетів озброєний загін "революціонерів". Отця Миколая стягнули з дзвіниці, після побоїв і знущань вивели на сільське кладовище і розстріляли. За словами теперішнього настоятеля Іскріської церкви о. Василія, було створено спеціальний загін, у який входило близько 50 осіб — набирали туди місцевих. Їх завданням було вбивати священників — так більшовики боролися за серця селян. О. Миколай був дев'ятим і не останнім, кого убив цей загін. Вбивство о. Миколая довгий час не давало спокою усім в загоні — як засвідчено, коли о. Миколай помирав, коні ставали на коліна. Його тіло вкинули до ями. Люди, що йшли з поля, прикривали його гілками та землею — забирати труп боялися. Через три дні двоє прихожан — чоловік і жінка — вночі все-таки поховали священника, закопавши без гробу. У 1920 році, коли при владі була УНР, отця Миколая урочисто перепоховали. Свідки твердили, що коли із землі було підняте тіло розлилися пахощі і саме тіло виявилося нетлінним. І до 2001 року його мощі знаходилися в могилі у церковному дворі. Хрест над могилою і капличка над нею збереглися — навіть коли в приміщенні церкви був склад зерна, чіпати могилу о. Миколая ніхто не наважувався.
17 липня 2001 року Священний Синод Російської Православної Церкви під головуванням Патріарха Московського і Всія Русі Алексія II постановив славити протоієрея Миколая в лику святого. 17 вересня 2001 року відбулося перенесення мощів отця Миколая —їх розмістили у місцевому храмі Іскрівки для поклоніння вірних».
Отже, Микола Іскрівський – роеально віруючий священник, який служив більше як сто років тому в російській православній церкві (тоді, ясна річ, української альтернативи не було), зробив багато доброго для мешканців села, ймовірно і сам українець за походженням (як бачимо, родина відхрестилася від родового прізвища й походження через страх перед репресіями). Убитий так званими революціонерами, фактично проросійськи налаштованими людьми, бо українців, крім відвертих люмпенів і покидьок у цьому русі було мало. Логічно, що віруючі мешканці громади вшановують пам’ять цього чоловіка.
Але ж чому під такими прапорами? Переконана: абсолютна більшість з них віддані Україні і ненавидять нинішню росію. Але чомусь досі вірять брехливому і сто разів скопрометованому Боголєпу! Скільки разів цей пропагандист руського міра був викритий у своїй неправдивості. Але тримається на довірливості місцевого люду і сіє московську отруту.
Нема ради на таких боголєпів, крім прозріння самої громади. Коли люди під машкарою попівських риз та високих слів про віру і любов Христову таки побачать диявольське нутро філії ФСБ. Та досі воно прикрите образом Спаса Нерукотворного…