Згадайте на вулиці Холодноярській…

Перегляди: 305

9 лютого минає 98 років (1923 р.) з дня повстання в’язнів з Холодного Яру у Лук’янівській тюрмі Києва. Подія, поза сумнівом, є цікавим прикладом українського опору радянській владі

Коротка передісторія події. У 1923 р. радянська влада закріпилася на більшій частині України. Опір селянських повстань було придушено. Одним з осередків таких повстань залишався район Холодного Яру. Саме урочище Холодний Яр розташоване на території двох сучасних районів Черкаської області – Чигиринського та Кам'янського. В урочищі велика кількість глибоких балок з крутими схилами. Найглибша і найдовша балка називається Холодним Яром. Від неї і пішла назва для всього району.

Холодний Яр у ХVІІІ ст. був одним з центрів гайдамаччини. Тут починалася Коліївщина. Холодноярська республіка охоплювала межі Чигиринського повіту Київської губернії. Її центром був Свято-Троїцький Мотронинський монастир в урочищі Холодний Яр. Разом з холодноярцями діяли й повстанці Чорного Лісу (Цвітненська волость Чигиринського повіту).

Як писав український письменник, дослідник історії Холодного Яру Ю.Горліс-Горський: «Повстанча боротьба в околицях Холодного Яру відрізнялася від тієї ж боротьби в інших місцевостях організаційним ладом та свідомістю цілі – визволення України в широких масах. В інших районах повстання спалахували, переважно, стихійно, коли товариші починали через міру обдирати селян. Здавалося, вернулися давні козацькі часи, коли кожен хлібороб був озброєний і завжди готовий до бою».

У 1918-22 рр. Мотронинський монастир став осередком повстанського руху проти німців, білогвардійців та червоногвардійців, який очолювали брати Чучупаки. Спочатку жителями села Мельники було створено загін самооборони Мотронинського монастиря. До складу загону входило 22 особи. У 1919 р. загін перетворився на полк. Під час окупації України денікінцями, полк виганяв їх із Черкас. Чисельність полку досягала 2000 осіб.

Згодом утворилася Холодноярська республіка, яка охоплювала 25 навколишніх сіл та мала 15-тисячну селянську армію. Після загибелі Василя Чучупаки Холодноярську республіку очолив його заступник Іван Деркач. Він керував холодноярцями під час повстання весни-осені 1920 р.

Після перемоги над білогвардійцями і армією Н.Махна та після завершення війни з поляками, більшовики зосередили свої зусилля на придушенні холодноярців. Крім суто військових операцій більшовики також застосовували роботу спецслужб, які мали зруйнувати опір.

4-7 серпня 1921 р. чекістам вдалося вмовити частину отаманів Холодного Яру добровільно скласти зброю. На «амністію» піддалися понад 20 отаманів. Потім вони звернулися з листом до інших повстанців із закликом перейти на бік «української радянської влади». Врешті-решт, Холодноярська республіка проіснувала до 1922 р.

29 вересня 1922 р. чекісти заманили деяких отаманів на псевдозбори у Звенигородці. Їх скликали нібито для підготовки всеукраїнського повстання. Там багатьох отаманів і заарештували.

2 лютого 1923 р. надзвичайна сесія Київського губернського ревтрибуналу засудила групу повстанців до розстрілу із конфіскацією майна. Засуджених до смертної кари утримували в Лук’янівській в’язниці Києва.

Лук’янівська в’язниця працювала у Києві ще з середини ХІХ ст. На час вступу до Києва більшовиків у 1920 р. приміщення в'язниці були порожніми. Однак уже через кілька діб тюрма знову почала працювати. Зокрема, 1925 р. у ній утримувалися 2173 в'язні. Через переповненість тюрми у кожній камері було по 10–20 людей.

Вранці 9 лютого 1923 р. засуджені до розстрілу холодноярці підняли повстання. Шансів перемогти було мало, але засуджені до смертної кари не мали іншого виходу. Повстанці заволоділи револьвером охоронця і захопили 14 рушниць в канцелярії тюрми.

Зберігся рапорт начальника Лук’янівської в’язниці Ріхтера, складений 10 лютого 1923 р., який описує повстання холодноярців. За його словами, о 8.30 9 лютого внутрішній караул подав уранішній окріп в камеру №1, де знаходилося 14 людей, засуджених до вищої міри покарання. Вирвавши з рук караульного окріп, один заарештований облив ним червоноармійця, заволодів його револьвером і вибіг з камери. В цей час інші заарештовані теж вибігли в коридор, а звідти в канцелярію, де відкрили стрілянину з верхнього і нижнього поверху. Директор тюрми Ріхтер прибув на місце подій і віддав наказ розстрілювати заарештованих при першій же спробі до втечі.

Двоє заарештованих через верхні вікна проникли в двір тюрми і почали тікати, але були вбиті охороною. В результаті бою було вбито одного червоноармійця та трьох поранено. Також був поранений наглядач тюрми.

У бою, який тривав чотири години, загинуло 38 повстанців. Серед них були отамани Холодного Яру і Чорного лісу, старшини армії УНР, козаки-холодноярці, сотники корпусу Січових стрільців, які прибули з Галичини.

Зараз невідомо, де поховали загиблих повстанців. Художній опис цих подій зберігся в історичному романі Ю.Горліс-Горського «Холодний Яр». У романі автор стверджує, що холодноярців поховали в районі Лисої гори (поблизу станції метро «Видубичі») або на Собачій тропі (район Печерського узвозу і вулиці Мечникова). Але підтверджень саме таким версіям немає.

. В 2003 р. в центрі села Мельники було відкрито пам'ятний знак «Героям Холодного Яру». 9 жовтня 2010 р. в тому ж селі Мельники відкрито пам'ятник Ю. Горлісу-Горському, який був одним із борців за незалежність Холодноярської Республіки, а також автором історичного роману «Холодний Яр». У тому ж таки селі Мельники є вулиця братів Чучупаків – названа на честь головних отаманів Холодноярської Республіки.

1 червня 2013 р. вулиця Котовського у Луцьку була перейменована на вулицю Холодноярську. У Дніпрі є вулиця Холодноярська. На початку 2016 р. провулок Тельмана у Черкасах був перейменований на честь головних отаманів Холодноярської Республіки і тепер має назву вулиця братів Чучупаків.

На честь героїчних подій Холодноярської Республіки також названий Історичний клуб «Холодний Яр». 20 травня 2016 р. в Полтаві Комсомольський майдан було перейменовано на Холодноярський майдан.

На початку 2016 р. в м. Кропивницький вулицю Московську було перейменовано на вулицю Холодноярську.

У грудні 2016 р. український суд реабілітував засуджених радянською владою до розстрілу отаманів Холодного Яру – Г.Галущенка, І.Грисюка-Гайового, М.Забудського, М.Куценка, І.Мельниченка, К.Ніколаєнка, Г.Олійника, П.Олійника, П.Савенка, П.Троценка.

15 квітня 2019 р. Національний банк України ввів у обіг пам'ятну монету «Холодний Яр», присвячену, зокрема, й 100-літтю Холодноярської республіки.

Юрій Коломієць

Надрукувати