Чому мені довелося тікати з влади?

Перегляди: 389

Колеги запустили щось типу флешмобу «Взагалі нікуди не балотуюсь!» І взяли з ФБ одну мою фразу про те, що мені довелося тікати з тієї влади. Куди? Чому? Багатьом та фраза не тільки нічого не пояснює, а ставить ще більше запитань. І справа не лише у моїй позиції. Напередодні місцевих виборів можна констатувати: усі ті проблеми не лише не зникли, а ще більше загострились.

Мова про той час, коли у суспільстві існували велика довіра до Юлії Тимошенко і ще більша надія на неї. Здавалося – ось лідер, який нарешті зрушить біди України і виведе її на новий рівень цивілізаційного розвитку. Не оминула ця надія й мене.

Партія «Батьківщина» була тоді на підйомі. На виборах до місцевих рад вона фактично взяла більшість. Перед цим, коли Юля перший раз сиділа у тюрмі і коли треба було виходити на акції протесту, у партію прийшло чимало ідейних, світлих людей. Але ж тільки на горизонті замаячила перемога на виборах, у «Батьківщину» лавою пішли всілякі пристосуванці, вчорашні більші й менші начальнички, а то й відверті хабарники та ті, хто звик робити бізнес на владі. Досі пам’ятаю те моторошне відчуття, коли вони чорною хвилею заполонили зал, де відбувалася обласна конференція, а голова партійної організації Валерій Кальченко тільки радів цьому. Коли я йому наодинці висловила свій сумнів, він відповів, як думав: «Люди для того й йдуть у владу, щоб мати доступ до ресурсу».

Очевидно, після цієї фрази треба було виходити з партії і забути про всілякі походи «у владу». Але здавалося – у тебе є якісь зобов’язання, не можна так просто все кинути. Хоча й тоді було чітко видно: внутріпартійні механізми демократії не працюють. Кандидати на депутатські мандати лізуть, як миші на світло. І щоб потрапити до списку досить було схвального слова голови організації. А це, ясна річ, категорично неправильно, перед цим кандидати мали б бути пересіяні через кілька публічних сит: у первинці, у районній чи міській, в обласній організаціях. Хочете сказати, що сьогодні усе змінилось?

Навпаки – нині стало набагато гірше, бо почав потужно працювати ще й фінансовий фактор: законом встановлена чимала плата за реєстрацію партійних списків. І тепер одну з головних ролей грає ще й платоспроможність кандидата. Хто і як встановлює обсяг «вхідного» внеску? І чи всі гроші йдуть офіційно у рахунок застави? Безмежне поле для корупції. Фактично узаконена купівля місць у партійному списку.

Та повернемось до мого депутатства. Як голосувати за пропоновані рішення під час сесій, ясна річ, вирішувалось на засіданнях фракції. Це обмеження, можливо, було б не таким відчутним, якби діяв згаданий уже механізм внутріпартійної демократії, але за його відсутності та ще й у політичній силі, де не було чітких ідеологічних напрямних, часом усе дуже скидалося на волюнтаризм.

Депутати працюють на громадських засадах, отож, здебільшого можливості досконало дослідити кожне з питань, які виносяться на сесію, практично немає. Можна ще більш-менш розібратися у тому, що розглядається у твоїй постійній комісії, а щодо інших сфер – доводиться просто покладатися на компетентність колег.

Звісно, у депутати не йдуть люди зовсім не підготовлені, але їхня компетентність часто замішана на власних бізнесових інтересах. Адже багато хто й зараз не приховує, що йде у владу захищати свій бізнес чи вдало прихватизоване майно.

Тоді Юлія Тимошенко на всю Україну заявляла: наша партія на місцевому рівні визнає тільки земельні аукціони, ніякої роздачі комунальної чи громадської землі! А у нашому місті досі не можуть позбутися від наслідків вікопомного рішення, прийнятого тодішньою міською радою перед самісіньким Новим роком, яким було роздано десятки земельних ділянок, у тому числі у міському саду, у центральному сквері, мало не всі тротуари на центральних вулицях. З тим же Гнибіденком, який орендує Центральний сквер, міська влада й досі судиться. До речі, він і зараз йде у міську раду у якомусь із партійних списків. Як можна було після всього туди потрапити?

Усі керівники про все знали, але робили вигляд невинних ягнят. Як таку неприкриту сваволю можна було терпіти? Ще напередодні ми спеціально їздили у центральний провід партії, пояснювали, я особисто підходила до Юлії Володимирівни після якогось партійного зібрання, щоб нагадати про кричущість ситуації у нашій області. Вона дуже привітно і мило посміхалась і кивала: «Розберемось!»

Коли стало ясно, що ніхто нічого змінювати не збирається, ми – я, Віктор Андреєв і Андрій Малик, публічно вийшли з партії і з фракції. А з депутатів нас уже автоматично виключили.

Ось такий похід «у владу». Чи багато що змінилося нині? І мова ж не лише про одну партію…

Світлана Орел

Надрукувати