Наша Оля була б кращою, ніж їхня Іра

Перегляди: 710

Дуже люблю міркування моєї подруги, журналістки і нумеролога Лариси Саліманович. Цього разу вона поділилась таким:

«Так сталося, що знаковий політ кандидатки на зеленій парасольці (мається на увазі Ірина Верещук) застав мене у степу під Харковом якраз тієї миті, коли я вже фактично повірила у можливість квантового стрибка на рівень 4D. Та мить (до парасольки) була справді унікальною. Уявіть собі, на цьому полі за усе спекотне літо випало лише два дощі, але його різнотрав’я якимсь дивом нікуди не зникло. Стоїть собі абсолютно притомне, ніби живиться не земними соками, а чистою енергію з того паралельного Космосу, який доступний лише просвітленим душам. Від цієї думки на мене враз зійшла якась нетутешня благодать. Мене раптом взагалі не стало на рівні тих відчуттів, які до цієї миті бодай опосередковано в’язалися зі мною звичною. Мені, навіть, здалося, що своїм куцим розумом я нарешті дійшла до чогось персонально важливого й отримала за свою запізнілу кмітливість небесний бонус. Мовляв, ось він, той вищий квантовий рівень, про який давно гуде Інтернет, а я все бовтаюся Хомою Невіруючим між двома світами, бо не поборола в собі до кінця анахронічне земне тяжіння. І ось нарешті і в мене сталося! Ух!!!

…І тут, як на зло, задзвенів телефон. Ні, вже не Той, а що в сумці. Господи, ну чому у Тебе нічого не буває для мене без оцих нескінченних додаткових перевірок? Я ж було … А тут знову… Відповіла на дзвінок і вже за усталеною гріховною звичкою гортаю стрічку новин. А там – скрізь Верещучка. І літає…літає…

…Ні, Сонце на моєму трансформованому полі не згасло, «оквантоване» різнотрав’я не всохло, небо й далі синіло по-старому, але в’їдливий осад таки лишився. Мені, навіть, важко пояснити його природу, бо в тому польоті давно не юної дівиці від початку було щось неприродне і штучне. Та й простої логіки, до речі, – нуль. І так давно зрозуміло, що наші зелені парасольки без підйомного крану геть не літають і що за виструнченими спинами «корабельних сосен» стирчить мотуззя їхніх ляльководів. Але навіщо світити це очевидне «хазяйство» над скляним мостом конкурента? Продемонстрована фізика настільки не квантова, що боксерські рукавички автоматично здалися рятівною альтернативою, а моя нетривка тонка реальність знову стала безкрилою.

…Ну все, крапка. Поки зелений цирк не поїде, телефон на своє поле не братиму, а то плакало моє 4D остаточно».

Та поки Ірина Верещук літала над Києвом, наша кандидатка на мерське крісло провела зібрання громадської організації «Жіноча горомадська ініціатива «Жінки можуть» (для чого подвійні лапки – не зрозуміло, достатньо і двох останніх слів). Ще пишуть, що там брали участь представниці інших ГО, правда, досі якихось маловиразних у інформаційному просторі міста, типу "Цвіт землі", "Берегиня миру", "Берегиня України".

Та й про захід цей написано дуже загальними фразами, між якими важко второпати хоч якусь конкретику. Судіть самі: ключовою цитатою зібрання став висновок лідерки Ольги Ковальової-Алокілі: "Я вірю в таке суспільствo, де важливий і цінний вибір кoжнoї людини — незалежнo від статі, зoвнішнoсті та інших відміннoстей. Де кoжна і кoжен з нас вибирає ідентичність, прoфесію, сoціальну рoль, релігію та свій̆ шлях у майбутнє".

Ні, вже краще було б політати на парасольці. У нашої Олі вигляд точно був би кращий, ніж у їхньої Іри.

Світлана Орел

Надрукувати