Росія і комунізм – брати близнюки?

Перегляди: 249

До цих роздумів підштовхнула інформація про те, що оперативники нашої СБУ затримали мешканця обласного центру, який за завданням російської спецслужби збирав та передавав інформацію про військовослужбовців третього полку спецназу та представників місцевої влади. Пресслужба СБУ також повідомила, що цей агент є керівником осередку забороненої комуністичної партії.

Чому ж привид комунізму, який бродив Європою більш як півтора століття тому, знайшов таке потужне і патологічне втілення саме на теренах колишньої царської Росії? Чому ж прекрасна ідея про рівність усіх людей, яку, до речі, розділяли і тодішні інтелектуальні лідери України (Іван Франко, Леся Українка, Володимир Винниченко), у Європі трансформувалася у тренд, до якого ми прагнемо і сьогодні – верховенство закону і дотримання прав людини, а у Російській імперії обернулася на свою повну протилежність – диктат хама, сваволю комісара, що межувала з бандитською, а потім і голодомори та безпрецедентні репресії?

Навіть ще не так давно, коли вже розвінчали культ особи Сталіна, і навіть тоді, коли впав СРСР, аналізувати подібні питання було не прийнято. Сьогодні уже з’явилось чимало досліджень, наукової і історичної літератури, яка чітко показує шляхи формування російської нації. Вийшла вона на історичну арену тільки у другій половині минулого тисячоліття, і ще років двісті-триста тому являла собою багато розрізнених племен, об’єднаних хіба що, і то далеко не всіх, азійсько-кочовим способом життя.

Не дивно, що ця спільнота, яку Петро І потяг у Європу коштом України та її золотого фонду – життів наших козаків, з ідеї про всезагальну рівність і братство вилущила те, що було близьке до її серця: «Розділяй і володарюй!», «Грабуй награбоване!». Російська імперія, денаціоналізовуючи племена ( у її горнилі зникли більше 200 національних мов народів), породила мільйоноликий люмпен, який і сьогодні залишається одним із найнебезпечніших конгломератів на планеті.

Розчинити у ньому усіма силами вона прагнула і Україну. І досі це робить, знищуючи наших синів у новітній російсько-українській війні. Україна змогла вистояти тільки завдяки надзвичайно глибокому багатотисячолітньому власному корінню на цій землі, яке час від часу породжувало острівці спротиву і завдяки жертовним носіям національної пам’яті, як дорогоцінний вогник передавалось від покоління до покоління, поки не розгорілось у світло масового пошироення національної свідомості. Це світло ще не охопило усю Україну, бо коли це станеться, імперській ідеї Росії прийде остаточний кінець.

Але при чому тут комунізм? Не варто забувати, що на перших порах створення і піднесення Комуністичної партії у її рядах перебувало не більше трьох відсотків українців. Так, серед її лідерів було чимало вихідців із наших країв, у тому числі і з нашого міста. Але це були майже виключно євреї. До речі, саме превалююча участь євреїв у становленні Компартії, у її репресивних органах – ЧК-НКВС-КДБ до кінця не досліджена. Дехто вважає, що це відповідь приниженої нації на тисячолітнє гноблення, тобто злом на зло. Очевидно, ця тема потребує глибшого історичного і психологічного вивчення.

А сьогодні російсько-імперський руській мір чітко демонструє свою кровну спорідненість із коміністичним ідейним спадком. У нинішній Росії практично реабілітовано диктатора Сталіна, червоні прапори тут братаються із релігійними хуругвами ортодоксальної РПЦ, одного із небагатьох дослідників репресій у Росії Юрія Дмитрієва посадили в тюрму за надуманими, недоведеними звинуваченнями у згвалтуванні прийомної дочки (не так давно подібний кримінал шили і нашим дисидентам).

Цей «мір» повзе до нас із тим же ідейним наповненнм: молодого карикатуриста, який розставляв по Донецьку свої карикатури на ДНР і який опинився у її підвалах, мати змогла вирвати звідти тільки завдяки тому, що розповіла тамтешним «слідчим», що дід бунтівника працював у КДБ. Тобто ці люди, які прийшли нібито утверджувати Росію, фактично несуть глибоко трансформований маркер есесерівського комунізму.

Наші декомунізаціні закони, на жаль, не містять застереження про дерусифіксацію. Хоча про це попереджали і говорили багато представників нашої інтелектуальної еліти. Політики, які й приймають закони, часом дуже далекі від рівня їхнього мислення. Тож нам ще доведеться платити і платити за власну недалекоглядність.

Світлана Орел

Надрукувати