Ми повідомляли, що з нашим обласним кардіологічним центром співпрацює досвідчений хірург, науковець, фахівець високого класу. І це дозволить робити у нашому місті найскладніші операції на серці.
Ось що розповів про себе знаменитий лікар: «Народився я у селі Свірневе Голованівського району. Батьки працювали в колгоспі. Чому вирішив стати лікарем? Бо двоюрідний брат, який на вісім років старший, на той час уже закінчив Київський медичний інститут імені Богомольця і працював хірургом в інституті Амосова. Про нього навіть документальний фільм зняли, адже на той час він був наймолодшим доктором медичних наук. Отже, брат став прикладом для наслідування, і я із сьомого класу готував себе до цієї професії. Хоча умови в селі для цього не дуже сприятливі: не було необхідних підручників, довідників. Але з цим мені допомагали брат і сестра.
Якби я не став хірургом, міг би стати гарним спортсменом. У школі я був одним з тих, хто показував найкращі результати у спорті. Виступав за збірну Голованівського району з баскетболу. Трохи займався музикою, три роки грав у шкільному духовому оркестрі на трубі».
Удосконалюючи свої уміння й знання, лікар Довгань пройшов великий і складний шлях. Після закінчення Київського медичного інституту Олександр Михайлович 30 років працював у Національному інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова, потім у Київському міському центрі серця, науково-практичному медичному центрі дитячої кардіології та кардіохірургії, стажувався у відомих клініках Лондона і Берліна, стояв біля витоків створення Інституту серця. Він є автором 106 наукових робіт, включаючи три монографії. Саме він першим почав лікувати вроджені вади серця з функціонально єдиним шлуночком.
Згадує Олександр Довгань: «В інституті я не був круглим відмінником. Адже мав трійку з атеїзму. Під час навчання додатково займався у науковому гуртку з хірургії. Моя основна спеціальність – дитяча кардіохірургія з вродженими вадами серця, але я не відмовлявся брати участь в усіх операціях. Часто асистував професору Амосову. Та моїм найпершим наставником і добрим вчителем був завідувач відділу хірургічного лікування вродженої та набутої патології серця Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова Михайло Францевич Зіньковський, основоположник дитячої хірургії. Саме тут разом з учителем я осягав секрети майстерності. Таким чином пройшов шлях від рядового хірурга до доктора медичних наук.
1997 року я перший в Україні здобув грант європейської Асоціації серцево-таракальних хірургів і стажувався пів року у Лондоні. Меккою хірургії тоді була дитяча лікарня «Грейт Ормонд Стріт Хоспитал», на той час під патронатом принцеси Діани. Грант був розрахований на рік стажування, але директор інституту серцево-судинної хірургії Геннадій Книшов наполіг, щоб я повернувся через пів року. Хоча мені й насправді того було достатньо і я встиг отримати багато чого нового для свого досвіду».
Повертаючись в Україну, доктор Довгань плекав мрію – працювати в таких умовах, які побачив там. На жаль, навіть в інституті Амосова не було таких умов. Відсутність новітніх технологій, сучасного обладнання, сума суб’єктивних та об’єктивних причин впливала на те, що й не зменшувався певний відсоток смертності після операцій.
Згодом, після захисту докторської дисертації, його мрія почала збуватися. 2006 року у Києві збудували сучасний Центр серця. Його запросили туди в якості заступника директора, а директором став заслужений лікар України Борис Тодуров. З 2008 року Олександр Михайлович працював тут на постійній основі. Попри те, що заклад був ще не зовсім укомплектований і обладнаний, зверху тиснули й наполягали виконати першу операцію 3 квітня.
Хоча не було команди дитячих кардіологів, не було навіть асистента для операцій, відділення інтенсивної терапії, операцію провели вдало. Професор Довгань витримав там сім років. Навчив і перевчив лікарів інших спеціальностей, створив колектив, організував роботу і пішов. А пішов саме через незгоду з рішенням керівника про заміну лікарів на ключових посадах, коли тодішній міністр МОЗ Раїса Богатирьова «віджала» муніципальний Центр серця у власність міністерства. Щоправда, Олександру Михайловичу пропонували залишитися. Але його моральні принципи не дозволили робити кар’єру шляхом закулісних інтриг.
Любомир Романов
Про плани лікаря на розвиток нашого кардіоцентру – у наступній публікації.