Операція «Оверфлайт»: тріумф з присмаком трагедії-2

Перегляди: 471

Ця подія належить до загадок історії ХХ століття. Деякі дослідники називають її світовою сенсацією. Офіційно носила назву «Операція Оверфлайт» (з англійського «Переліт»). Пов’язана вона із спробою американського розвідувального літака «Локхид U-2», керованого пілотом Френсисом Пауерсом, пролетіти майже 2000 кілометрів над територією Радянського Союзу і зробити аеро-фотозйомки важливих військових об’єктів, насамперед ракетних установок. (продовження. Початок – Операція «Оверфлайт»: тріумф з присмаком трагедії)

У цей час ракетники…

Розвідка не допускає дрібниць. Особливо на такому рівні. Крім усього необхідного для забезпечення успішності операції, для літака-шпигуна був визначений точний день і час польоту – 1 травня, ранок. Це не випадково: у ЦРУ добре знали, що у цей час перші особи держави перебуватимуть на трибуні Мавзолею, відволікати їх без авральної потреби не будуть, а без дозволу Кремля натиснути кнопку ракети ніхто не наважиться, літаки ж для «Локхіда» не страшні. Була ще одна характерна для росіян риса, яка надто проявлялася у свята і яку добре знало ЦРУ США. Проявилася вона і у день проведення операції «Оверфлайт». Особовий офіцерський склад одного з двох зенітних дивізіонів, оснащених ракетами «Факел», на чолі з майором Михайлом Вороновим, з нагоди Першотравня вирішив розслабитися і зранку «прийняв на груди». Доки з похмілля розбиралися у ситуації, з другого дивізіону запустили ракету у бік «Локхіда». Вона точно у ціль не потрапила, але зачепила корму літака. Машину значно пошкодило, збило з курсу, але досвідчений пілот продовжував маневрувати, утримувати літак. Спроби збити американця тривали майже три години, на його перехоплення були підняті спеціально підготовлені висотні перехоплювачі. У цей час очунялися підлеглі Воронова і почали гатити по невидимій мішені ракетами. За різними даними (а їх у цій трагікомічній історії десятки) у небо було випущено від восьми до півтора десятки «Факелів». Перша ракета, як відзначалося, зачепила хвіст «Локхіда», наступні три розстрілювали машину, яка вже падала, решта дісталася…

Безпорадність і тупість військового командування, проявлені у екстремальних ситуаціях, призвела до трагедії. У той час, як літак Ігоря Ментюкова координатори бою посадили на землю, був даний старт у небо капітану Айвазяну і старшому лейтенанту Сафонову. У спішці сталося так, що Айвазян, як ведучий пари, вскочив у кабіну літака Сафонова, щоб злетіти першим. Через «зустріч» Першотравня у поспіху система опізнавання іншого літака «свій-чужий» не була перепрограмована, у відповідач не увели потрібний пароль на травень. Таким чином літак Айвазяна, яким керував Сафонов, не видав сигналу «свій» і він став мішенню чергової ракети. (Хоча у слідчих показаннях Айвазян вину переклав на наземні служби). Сергій Сафонов знайшов сили викинутися з підбитого літака з парашутом, але уламком крила пілота розірвало навпіл.

Сумні підсумки гучної «перемоги»

55 років минуло від дня проведення операції «Оверфлайт». Та дослідники час від часу повертаються до теми – не стільки заради встановлення істини, яку встановити ніколи не вдасться, скільки для вивчення політичних і дипломатичних інтриг, що утворилися навколо неординарної події. Цікавими і повчальними були долі героїв. Американський пілот Пауерс, спустившись на парашуті поблизу одного з уральських сіл, був захоплений у полон, його судила Військова колегія Верховного суду СРСР. Порушник одержав 10 років позбавлення волі, але відсидів менше пів року. 10 лютого 1962 року його обміняли на радянського розвідника Рудольфа Абеля, затриманого і засудженого у США до 30 років каторжної тюрми. Епізод обміну на мосту Глиникер-Брюкке поблизу Берліна показано у радянському пригодницькому фільмі «Мертвий сезон», який і тепер інколи показують по телевізору, він має успіх у глядача.

Драматичною була доля радянського пілота Ігоря Ментюкова – того самого комікадзе, якому наказали таранити У-2. Його довго тягали на допити у КДБ, слідчі військової прокуратури намагались пришити невиконання поставленого бойового завдання. Однак капітан вперто стверджував, що не пішов на таран, «бо діяв так, як ним командували із землі». Зрештою, заявив, що саме він сприяв збиттю американця. До речі, останніми роками у архіві виявлено стенографію допиту Пауерса, який шепнув батькові під час побачення «Не вір, що мене збила ракета, мене збив літак, я бачив його власними очима». Але радянських слідчих таке зізнання не влаштовувало – вони мали завдання вищого командування довести, що літак збила саме ракета. І не одна з півтора десятка випущених, а одна-єдина, більше ніхто нічого не запускав, дії ракетників були чіткими і злагодженими, як і належить найкращій у світі армії. До того ж, Хрущов марив ракетами, залякував їхньою страшенною потужністю і точністю США, на це була спрямована уся комуністична пропаганда.

Зрештою, капітана Ментюкова виправдали. Можливо, у цьому була деяка заслуга генерала Савицького, який підтверджував: «Літак був неозброєний, пілот без гермошлему і спеціального костюма. Загалом зрозуміло, що посилали його на смерть. Герой, що не побоявся! Подякувати треба». Спасибі ніхто не сказав, натомість нагородили… наручним годинником. Ментюков довго чекав виклику на слідство і суд. Та він не відбувся – адже пілот був учасником операції, яку у Союзі називали «інкогніто». Зайві розголоси про неї були для Хрущова не бажані. Іван Ментюков після уральських подій продовжував службу льотчика-випробувача, був штурманом полку, за освоєння понадзвукових винищувачів Су-9 та Су-15 нагороджений двома орденами Червоної Зірки. У 45 років вийшов на пенсію, працював диспетчером у аеропорту Бориспіль, був закритий для преси, лиш одного разу дав інтерв’ю для московської газети, де знову стверджував, що Пауерса збив саме він. Після публікації матеріалу у газеті «Труд» йому сказали – досить, діду, відпрацював, йди відпочивати. Спроби виклопотати вищу пенсію закінчилися безуспішно. Все сказане журналісту, визнане недійсним.

Збитого своєю ж ракетою старшого лейтенанта Сергія Сафонова без зайвих процедур поховали, справу про політ на перехоплення «Локхида» припинили, у газетних публікаціях ніяких повідомлень про знищення ракетниками свого літака не з’явилось. Коли готувався Указ Президії Верховної Ради СРСР про відзначення «героїв» операції «Оверфлойт», до списків нагороджених внесли й прізвище Сафонова. Його також нагородили орденом. Однак голова Президії Л. Брежнєв наказав викреслити з Указу слово «посмертно». До речі, це був перший Указ, підписаний Леонідом Іллічем на новій посаді. А нагороджених орденами і медалями було аж 21 особа. Ясна річ, більшість – командного складу. Окремим з них мав би зайнятися трибунал. Бо саме ці генерали і маршали зробили все, аби догодити Хрущову і зробити тріумфіраторами провальної операції саме ракетників. Головний винуватець загибелі пілота Сафонова генерал Вовк пішов на підвищення, полковник Савинов, чий дивізіон обстріляв свій же винищувач, одержав генеральський чин. Командира ракетного дивізіону майора Воронова, хто того трагічного ранку влаштував з підлеглими пиятику, представляли до звання Героя Радянського Союзу. Якби не прискіпливість одного чесного офіцера, сяяла б Золота Зірка на грудях псевдогероя. Про те, який гармидер здійснив Микита Хрущов зі своїм оточенням на міжнародній арені, люди старшого покоління пам’ятають. Тріумфальний виступ глави СРСР на засіданні радянського парламенту, його погрози показати «американським агресорам» кузькину мать, стукання черевиком по трибуні ООН, галасливі наміри заволодіти космосом і добитися, що «і на Марсі будуть яблуні цвісти»…

А в цей час у Радянському Союзі були практично введені продуктові картки, у магазинах кукурудзяно-гороховий хліб продавався у обмеженій кількості, м’ясні і молочні продукти громадяни Країни Рад бачили лиш на картинках. Зате всім було обіцяно – нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі. Якщо хтось з читачів помітить подібність між подіями 1 травня 1960 року у СРСР і сучасній Росії тепер, дивуватися нічого. А що ж Україна? Вона теж вийшла з тієї комуністичної системи та все ніяк її не позбудеться.

Замість постскриптума

Серед речей, виявлених при затриманні Френсиса Пауерса після приземлення, були виявлені 7 тисяч 500 карбованців радянських грошей, жіночі прикраси, золоті годинники. Радянський паспорт чомусь був виданий … Добровеличківським РВВС Кіровоградської області з пропискою на залізничній станції Помічна. Невдовзі на заводі «Червона зірка» хтось з дотепних інженерів чи робітників дав назву невеличкій чавунній деталі, що відливалася у ливарному цеху підприємства і використовувалася при складанні кукурудзяної сівалки, назву Ейзенхауер – за іменем Президента США, який через події під Свердловськом не прибув з офіційним візитом у СРСР, як намічалося раніше. Назва деталі на заводі побутує й тепер.

Юрій Матівос

ФОТО: Ф. Пауерс у залі суду; Ф. Пауерс з дружиною у Лондоні; М. Хрущов усім погрожує; двоборство Хрущова і президента США Д. Кеннеді

Надрукувати