Ця подія належить до загадок історії ХХ століття. Деякі дослідники називають її світовою сенсацією. Офіційно носила назву «Операція Оверфлайт» (з англійського «Переліт»). Пов’язана вона із спробою американського розвідувального літака Локхид U-2, керованого пілотом Френсисом Пауерсом, пролетіти майже 2000 кілометрів над територією Радянського Союзу і зробити аеро-фотозйомки важливих військових об’єктів, насамперед ракетних установок.
Згубні ілюзії микити Хрущова
У 1957-1960 я проходив службу у Військово-Повітряних Силах СРСР, був авіаційним механіком прицілів та обчислюваних блоків. Обслуговував важкі бомбардувальники далекої дії Ту-16. Ще навчаючись у Полтавській ШМАСі (школа молодших авіаційних спеціалістів), чув розповіді про фантастичні літаючі об’єкти. Вони начебто періодично проводять розвідувальні польоти над територією СРСР на недосяжній для наших винищувачів та зенітної артилерії висоті і виконують спеціальні зйомки. Правдивість повідомлень підтвердилася, коли я прибув на місце проходження подальшої служби у місто Стрий Дрогобицької області (тепер це Львівщина). Одного ясного весняного ранку, коли ще сонячний диск випірнав з-за лісистих вершин Бескиду, у синьому небі з’явився літак. «Знову «Рама», – зітхнув напарник, механік третього року служби Євген. – Давненько не бачили, мабуть, якась нова військова частина прибула у Прикарпаття, ворог хоче знати». Сержант пояснив, що «Рама» – то американський літак останньої марки, має найновішу спостережну знімальну апаратуру, дальність польоту до 3000 кілометрів. Основна його перевага: він може підійматися на висоту до 24 кілометрів. «Сам розумієш, – казав Євген, – ми його дістати не можемо».
Третій рік служби я продовжив у Мелітополі. 1 травня 1960 року наш полк, як завжди, вивели на святковий військовий парад. Чекаючи початку ходи, ми помітили – з трибуни поспіхом пішли командир полку, начальник місцевого гарнізону, усі старші офіцери, у якомусь сум’ятті спілкувалися між собою керівники міста. Аж під вечір у казармі через радіоприймачі ми почули хвилюючий тембр відомого московського диктора Левітана: «Говорить Москва. Працюють усі радіостанції Радянського Союзу. Слухайте екстрене повідомлення ТАРС!». Диктор, нарощуючи емоції, повідомив: сьогодні о 8 годині 30 хвилин ранку поблизу міста Свердловська радянською ракетою «Факел» з першого пострілу збито американський висотний літак-розвідник Локхід U-2, який порушив повітряний простір СРСР». Далі пішли речитативи про силу і міць радянської держави, сміливих і непереможних воїнів, які надійно охороняють священні рубежі нашої батьківщини. Особливо вихвалялися солдати і офіцери зенітного дивізіону, озброєння якого складається з новітніх балістичних ракет, однією з яких і збито літак.
Нас, рядових військовослужбовців, насторожив той факт, що ні другого, ні наступних днів до видатної події радіо детально не поверталося, а техніки і екіпажі, які зазвичай люблять потріпатися у каптьорках чи на зеленій траві аеродрому, чомусь не виявляли розмовного ентузіазму. Москва мовчала, з різних відомств і частин доходили різні чутки.
Сказати, що військові не любили керівника Компартії і держави Микиту Хрущова – нічого не сказати: вони його ненавиділи. Особливо авіатори. На те були вагомі причини. У армії на той час служило щонайменше відсотків 60-70 офіцерів – учасників Другої світової війни, а у авіації – й того більше. Перемогу над фашизмом фронтовики пов’язували з іменем Сталіна, вони звинувачення вождя у культі особи не сприйняли. А тут ще тупуватий Микита звільнив з посади міністра оборони СРСР «маршала перемоги» Г. Жукова, якого за місяць до цього удостоїв четвертої Золотої Зірки Героя Радянського Союзу, і який три роки тому врятував Хрущова від вигнання з Кремля групою змовників-сталіністів. По авіації Хрущов ударив особливо боляче: він був затятим прихильником ракет, постійно заявляв, що з появою ракет відпала необхідність утримування Військово-Повітряних сил, авіація і морський флот потрібні лиш для парадів, ескортів та дружніх візитів. Хибна і некомпетентна думка керівника країни призвела до трагічних наслідків під Свердловськом.
«Дракон» і комікадзе
1 травня 1960 року о 5 годині 36 хвилин ранку підрозділи радянської Протиповітряної оборони (ППО) засікли при перетині кордону з Афганістаном невідомий літак, що летів на висоті 24 кілометри. Порушник поминув уже Памір, Байканур, тримає курс у напрямку Свердловська. Про політ доповіли у Москву, там вже почався військовий парад і демонстрація на Красній площі. На трибуні Мавзолею заметушилися: Хрущов робив непомітні втики міністру оборони Р. Малиновському, маршалу авіації генералу Бірюкову, той виходить на командуючого винищувальною авіацією генерала Савицького. Летить наказ у Свердловськ командирам авіачастин: «Атакувати порушника літаками, розташованими у зоні». Того дня на аеродромі чергували заступник командира ескадрильї капітан Борис Айвазян і льотчик Сергій Сафонов. Вони вже готувалися злетіти на перехват порушника на своїх МіГ-19.
Несподівано звучить інша команда. На аеродромі зробив непередбачувану посадку для дозаправки літак найновішої конструкції Су-9. Льотчик-випробувач старший лейтенант Ігор Ментюков переганяє його із заводу у частину призначення. На літаку ще не встановлене озброєння, пілот без гермошлема і висотного костюма. Але його машина має надзвукову швидкість і стелю понад 20 кілометрів без форсажу. На зв’язок з Ментюковим виходить генерал Вовк: «Злітати негайно. Завдання – знищити ціль. Тараном. Наказ «Дракона». «Дракон» – пароль генерала Савицького. Старший лейтенант мав право відмовитися, знав: йде на неминучу смерть… Та вірний військовому обов’язку, попросив потурбуватися про матір і дружину – вона чекає дитину. Су-9 стрімко злетів у безмежну голубінь, назустріч невідомому йому небезпечному противнику. Не варто описувати хід двобою: діями радянського пілота– комікадзе керували… із землі. І сьогодні ті дії залишаються нез’ясованими. Точно відомо лиш те, що Су-9 наближався до «Локхіда» на відстань до 25 метрів, але зіткнення не сталося; у машині закінчувалося пальне, пілоту наказали приземлитися. Порушник, не змінивши курсу, продовжував розвідувальний політ.
Юрій Матівос
(Далі буде)
ФОТО: Френсіс Гері Пауерс перед початком перельоту; літак Локхид U-2 у польоті.